Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль – Прислівник
МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ
Прислівник
Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Прислівником називається незмінна самостійна частина мови, що виражає сталу ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета. Наприклад: А Восени шумів-шумів ліс По-осінньому (А. Головко). Знову серце б’ється Молодо і Дзвінко (В. Сосюра). Восени й горобець багатий (Народна творчість). От і Середземне море – тепле, Дуже солоне (В. Іваненко). Пане Вишневецький, а нум виведи танчик По-німецьки! (Народна творчість). Дорога Додому пролягала через
Прислівники найчастіше називають ознаку дії і стану, рідше – ознаку іншої ознаки і ще рідше – ознаку предмета, тому вони в реченні переважно пов’язуються з дієсловами (Добре знати, Пізно повернутися, дивитися Вниз), рідше – з прикметниками (Надзвичайно приємний, Дуже гіркий, Трохи дивний), іншими прислівниками (Дуже дешево, Занадто довго, Далеко попереду) та іменниками (Завдання Додому, рух Прямо, плов По-узбецьки).
До морфологічних ознак прислівників належать:
1) незмінність;
2) типові тільки для прислівників суфікси – о, – Е, – Ому, – И, – І (Тихо, добре, по-нашому, по-людськи,
3) лексична і словотвірна співвіднесеність з усіма відмінюваними частинами мови. Наприклад, прислівники Тихо, весело, подовгу співвідносяться з прикметниками; Удень, восени, угорі – з іменниками; По-моєму, по-своєму – із займенниками; Нехотя, перегодя – із дієсловами; Уперше, натроє, уп’ятьох – із числівниками.
У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин. Залежно від значення прислівники бувають обставинами:
А) Способу дії. Собаки заскавуліли і кинулися Врозтіч (І. Багряний). Святиня – це те, що людей об’єднує, збирає Докупи (П. Загребельний). Рівно, тихо шуміло навкруги (О. Гончар);
Б) Міри і ступеня. У повітрі стало Нестерпно душно, задихалися і люди, й тварини (В. Мезенцев). Чи думка Задьори видалася йому такою дотепною, чи вже знесилився Вкрай, але рука з палицею йому опустилася (В. Винниченко);
В) Місця. Знадвору почувся гамір (В. Вінграновський). Тисячі сіл вогнями благань І Скорботи піднялися Вгору і вугіллям та попелом упали Додолу (М. Стельмах). Удома, у родині, Іван часто був свідком неспокою і горя (М. Коцюбинський);
Г) Часу. Воно на те й заходилось Спочатку (Л. Костенко). Та Завтра вже буде Стрітення (І. Драч). Що Влітку родиться, то Взимку згодиться (Народна творчість). Відтоді й вирощують у нас рибу на рисовому полі (В. Іваненко);
Г) Причини. Вірьовка була трохи покоротка, він Її так потяг Спересердя, що вона перервалась посередині (І. Багряний). Спросоння не добереш, чи то людина, чи вітерець, чи місяць золотою пучкою стукає в шибки (М. Стельмах);
Д) Мети. Навіщо тут вночі блукаєш ти, дитино нерозумна? (І. Кочерга). Йому здавалось, що дерева Навмисну заступають дорогу (О. Донченко).
Зрідка прислівники можуть пов’язуватися з іменниками і виражати ознаку предмета. Тоді вони виступають у ролі неузгодженого означення. Карлос вибрав шлях Направо, Гвідо вибрав шлях Наліво, а Бертольд подався Просто (Леся Українка).
Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора, соромно, прикро, слід тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і становлять окрему групу Присудкових прислівників. Сором сліз, що ллються від безсилля (Леся Українка).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...