Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ Загальні принципи формування механізму господарського керування місцевим регіоном

Загальні принципи формування механізму господарського керування місцевим регіоном

Регіональна економіка

Глава IІ

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

3. Загальні принципи формування механізму господарського керування місцевим регіоном

Адекватний сучасному рівню розвитку продуктивних сил господарський механізм керування областю має:

– забезпечувати досягнення всієї системи цілей розвитку господарства області;

– грунтуватися на принципах широкої демократизації управління, що дозволить направити свідому господарську активність всього населення даної області на використання наявних резервів;

–

органічно вписуватися в економічну, політичну і організаційну структури держави;

– бути гнучким, здатним перебудовуватися або добудовуватися з урахуванням специфіки розвитку кожного міста і району, розташованих в області.

Система цілей лежить в основі дії господарського механізму регулювання розвитку області, вона повинна базуватися на обліку економічних інтересів всіх соціальних груп населення, трудових колективів, підприємців, асоціацій і забезпечувати інтенсифікацію розвитку господарства області, прогресивну перебудову його структури, прискорення темпів науково-технічного прогресу,

розв’язання актуальних соціальних проблем.

Цілі, які має забезпечити господарський механізм керування областю, доцільно розбити на ряд основних груп відповідно до зацікавлених в їх досягненні суб’єктів різних рівнів управління: державні, регіональні (обласні) та локальні.

До цілей державного значення можна віднести:

– підвищення ролі області у прискоренні науково-технічного прогресу за рахунок посилення використання інтелектуального потенціалу висококваліфікованих кадрів;

– підвищення ефективності і повноти використання унікального історично-культурного потенціалу на основі розвитку туризму та широкої пропаганди культури;

– підвищення ролі області у створенні ринкової інфраструктури, підприємницької і ділової активності, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;

– підвищення ролі області у розв’язанні проблем охорони здоров’я;

– підвищення ролі області у розвиткові транспорту.

У складі цілей регіонального рівня можна назвати:

– забезпечення ресурсно-цільової збалансованості розвитку виробничого комплексу міст, районів області;

– безперервне вдосконалення структури народного господарства області в напрямку збільшення частки профільних виробництв, посилення їх комплексності, збільшення вкладу окремих районів і міст у розвиток області;

– досягнення збалансованості економічного і соціального розвитку з урахуванням необхідності забезпечення нормативного рівня і якості життя населення;

– раціональне використання районних ресурсів і міських територій, збереження (відновлення) еколого-виробничої рівноваги;

– раціоналізація розміщення продуктивних сил у системі “держава-область”.

До локальних цілей, що забезпечуються господарським механізмом регулювання розвитку області, можна віднести такі:

– здійснення перепрофілювання, перебазування і ліквідація виробництв, неефективних за економічними, екологічними і соціальними критеріями;

– розв’язання локальних проблем поліпшення якості життя населення на даній території (житло, продовольство, працевлаштування, освіта тощо);

– підвищення ефективності функціонування агропромислового, будівельного, енергетичного, транспортного комплексів за рахунок реалізації їх резервів шляхом міжгалузевого, обласного і міжрайонного використання.

Функції конкретного органу керування областю, на наш погляд, можна сформувати через визначення задач, що розв’язуються ним. До них належать такі, як:

– регулювання господарської діяльності підприємств і організацій різних форм власності з метою найефективнішого використання природних ресурсів;

– забезпечення комплексного розвитку і ефективного функціонування виробничої і соціальної інфраструктури з метою підвищення ефективності виробничого потенціалу та створення високого рівня умов життя населення;

– захист навколишнього середовища і забезпечення відтворювання екологічних умов існування території.

Реалізація цих задач в умовах ринку пов’язана з необхідністю низки змін як функцій територіальних органів, так і методів реалізації даних функцій. У зв’язку з цим необхідно розмежувати функції суб’єктів, що господарюють на території області, перейти переважно до податкових методів регулювання господарської діяльності на території області, розширити правову базу для економічних методів регулювання господарською діяльністю та надати самостійність муніципальним органам щодо питань формування сучасних територіальних структур управління.

За основний метод регулювання підприємницької діяльності на території області пропонується брати податкове регулювання. У цій сфері мають бути розширені права обласного органу управління по введенню і скасуванню ставок податків, що регулюють різні види господарської діяльності трудових колективів, по встановленню і скасуванню штрафних санкцій в області територіального управління, надання пільг по окремих видах податків залежно від місцевих умов.

Особливо гостре обмеження прав місцевих органів спостерігається в галузі ресурсного забезпечення – фінансового та матеріально-технічного. Реорганізовувати господарський механізм керування областю слід в таких напрямках:

– від відносин підлеглості підприємств органам керування до відносин партнерства між ними;

– від розробки планових завдань до організації і здійснення заходів щодо активізації господарської діяльності у сфері виробництва товарів;

– від територіальної замкненості до відкритості у всіх сферах господарської діяльності;

– від прямих планових завдань підприємствам по виробництву товарів і послуг до регулювання виробництва економічними методами і координації замовлень на постачання товарів;

– від контролю за виконанням планових завдань підприємствами до контролю за дійсним економічним регулюванням виробництва товарів.

Організація господарського керування областю засновується на принципах самофінансування, самозабезпечення, матеріальної зацікавленості, еквівалентності товарообміну з містами, районами і підприємствами, що знаходяться на території самоврядування, самовідтворення. Передбачається встановити рівновигідні взаємоеквівалентні відносини господарюючих суб’єктів між собою і з обласним органом управління, міськими і районними органами управління, самостійно формувати бюджет, активізувати господарські функції районних органів. Враховуючи роль районів і мікрорайонів у системі територіального управління, доцільно концентрувати на цьому рівні управління основну частину договірних відносин з підприємствами і організаціями.

Основа виробничих відносин – власність. На території області мають розвиватись різні форми власності, суб’єктами яких виступають трудові колективи, підприємства і організації, орендарі, кооператори, інші асоціації виробників та самі муніципальні органи. Власністю останніх на підвідомчій території є засоби виробництва і природні ресурси (земля, вода, надра тощо) відповідно до їх компетенції.

Відносини між трудовими колективами і органами управління визначають систему виробничих відносин стосовно розпорядження ресурсами, що знаходяться на території області, її районів і міст, розподілу і привласнень виробленого продукту. Виробничі витрати на природні ресурси повинні включатися в суспільно необхідні витрати праці і в ціну продукту як найважливіша складова частина матеріалізованої праці. Ці грошові кошти акумулюються обласним органом управління для розвитку служб і виробництв, вони покликані відновлювати навколишнє середовище, гуманізацію, забезпечувати соціальні гарантії.

До складу економічних важелів господарського керування областю входять ціна, товарообмін, фінанси, податки і кредит. Ціна визначає співвідношення попиту і пропозиції. Тому норма додаткового податку на користь муніципального бюджету, бюджету області і державного бюджету визначається на основі рівня цін, що склався на товари в області. Обласний орган управління у зв’язку з цим має встановлювати рівень додаткової плати в ціні суспільного продукту, визначати порядок розробки, затвердження і контролю економічно обгрунтованих оптових, закупівельних, роздрібних, договірних та біржових цін і тарифів на товари і послуги, що надаються на даній території.

Обласні, районні і міські органи управління повинні знати не тільки рівень самої ціни на продукцію, що випускається на їх території, але й її складові – матеріальні витрати, заробітну плату, витрати на природні ресурси, прибуток. Без такого розкладання ціна виконує лише облікову функцію, а не стимулюючу. Ціна служить економічною базою для наукового обгрунтування рівнів використання матеріальних, природних, трудових ресурсів і коштів, що відраховуються у бюджет.

Особливого розгляду в умовах ринкових відносин заслуговують біржові ціни, регульовані попитом і пропозицією. У зв’язку з цим діяльність біржі має обмежуватись номенклатурою товарів, що нею реалізовуються. Зокрема, орган керування областю визначає номенклатуру і об’єм продукції, що підлягає біржовій реалізації, використовуючи систему гнучкого оподаткування комерційних прибутків.

Товарообмін області з іншими регіонами здійснюється на основі цінової еквівалентності. Еквівалентний лише той обмін, який за однакових умов виробництва забезпечує області гарантований рівень кінцевого споживання.

Нееквівалентний обмін, фактично привласнення результатів праці одного регіону іншим, одного підприємства іншим, викликає деформацію економічної структури, послаблює зацікавленість у праці. Вартість додаткової праці, що вивозиться в інші регіони через низьку її норму в ціні суспільного продукту регіону (підприємства), підлягає поверненню безпосереднім виробникам через систему оподаткування і по каналах перерозподілу фінансових ресурсів. Соціально гарантований рівень споживання на території області забезпечується за рахунок реальних доходів населення, що формуються відповідно до суспільно необхідних витрат праці і сумарної ціни суспільного продукту на певній території.

Основним джерелом дохідної частини обласного бюджету є податки.

Система господарського управління області має бути високо-координованим централізованим механізмом досягнення конкретних цілей економічного і соціального розвитку, а структура керування областю має забезпечувати планування, координацію формування довгострокових цілей і інвестиційну політику. Функціонування цієї системи управління здійснюється на основі постійних контактів між службовцями муніципальних органів і працівниками приватного сектора, націлених на досягнення взаємоприйнятного підходу до довгострокового економічного і соціального розвитку області. Упередженому, ворожому ставленню працівників муніципальної системи до приватного підприємництва і бізнесу слід класти край і переслідувати в законодавчому порядку.

Структура господарського керування областю повинна бути знеособлена, раціональна, гнучка, спеціалізована, контрольована і ефективна. Вона має включати в себе підсистеми ринку і цін, муніципального управління та узгодження інтересів. Перша з цих підсистем забезпечує розвиток виробництва товарів і послуг, друга ієрархію у виробництві суспільних благ і послуг, а третя – договірні відносини.

Кожна приватна фірма стоїть на трьох китах. Це керівники, робітники і акціонери. Тому в структурі апарату керування областю повинні бути представлені всі ці групи населення в законодавчих і виконавчих ланцюгах системи.

Економічна політика структури керування областю направляється на стимулювання прямої конкуренції, особливо в тих сферах, де ціна, технічний рівень і якість є визначальними параметрами.

Поряд з економічними в управлінні мають використовуватись й протекціоністські методи, які можуть охоплювати, за оцінкою фахівців, приблизно 35 – 40 % господарського обороту.

Повинен бути певний баланс між великомасштабними підприємствами, торговими компаніями і банками, дрібними і середніми фірмами. Відносини бізнес – муніципалітет мають будуватися на цьому балансі.

Економічне і соціальне планування направляється не на те, щоб розробити детальний проект плану, а на те, щоб визначити напрямок економічного і соціального розвитку. Планування має включати ретельно розроблений набір важелів (тарифи, контроль за інвестиціями, урядову закупівлю, податкову політику і фінансові позики) муніципального впливу на промисловість, сільське господарство та інші галузі. Планування має передбачати економічну активність і спади у розвиткові нових і традиційних галузей та виробництв. У цьому плані економічні методи регулювання господарської діяльності актами, що посилюють відповідальність за порушення економічних методів регулювання. Крім того, необхідне розширення прав обласних органів управління в питанні застосування їх на всій території.

Таке розширення прав, на наш погляд, зв’язане з законодавчим закріпленням (у законі про місцеве самоврядування) передачі частини повноважень по розв’язанню питань господарського розвитку районним ланкам управління; наданням районним ланкам повної самостійності дій в рамках переданих повноважень по встановленню ставок податків і цін на ресурси та щодо інших економічних методів регулювання господарської діяльності; закріпленням законодавчих переваг територіальних органів управління перед галузевими в питаннях ведення господарської діяльності на території області.