Заробітна плата – грошове вираження вартості й ціни товару “робоча сила” та частково результативності її функціонування з урахуванням виконуваних нею функцій. Водночас у західній економічній літературі даються здебільшого спрощені визначення З. п. Так, американський економіст Г. Манків стверджує, що “заробітна плата – оплата одиниці праці”. Як об’єкт купівлі – продажу здебільшого розглядають працю сучасні західні економісти. Цю точку зору найпослідовніше заперечував К. Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна
продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару “робоча сила”, і ці категорії не слід ототожнювати. Як плату за послуги праці або робочої сили розглядають З. п. сучасні західні вчені, деякі українські та російські економісти. Так, П. Самуельсон вважає, що “люди за певну ціну здають свої послуги в оренду”, ціна цих послуг – ставка З. п. Водночас позитивною є спроба А. Маршалла, Л. Вальраса оцінити корисний ефект праці. Це дає змогу розв’язати
проблему і з боку капіталіста, і з погляду інтересів найманого робітника, якому потрібні засоби для відтворення власної життє – і працездатності й життєздатності членів його сім’ї. Соціальна теорія З. п., яку обстоювали Т. Веблен, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський та ін., розглядає її як результат співвідношення соціальних сил суспільства, насамперед робітничого класу і буржуазії. Цей фактор, хоча й впливає на розмір З. п., проте не є визначальним. У методологічному аспекті соціальна теорія заперечує З. п. як категорію виробництва і розглядає її лише як категорію розподілу, тобто ігнорує відтворювальну функцію З. п., сутність якої – забезпечення нормального (розширеного) та якісного відтворення працівника й членів його сім’ї. Ця функція передбачає дію закону вартості щодо товару “робоча сила”, його купівлі-продажу. З. п. повинна виконувати й стимуляційну (формує у працівника ефективні стимули до праці шляхом упровадження відповідних форм і систем З. п.); розподільчу (шляхом зниження або підвищення З. п. досягається відплив або приплив робочої сили в окремі галузі або регіони), соціальну (передбачає утвердження соціальної справедливості залежно від ефективності праці) та інтернаціональну (забезпечувати відтворення робочої сили мігрантів). В Україні жодна з цих функцій не реалізується. Вартість робочої сили, виражена у грошах, набуває форми ціни робочої сили, розмір якої регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. З. п. існує у двох основних формах: погодинній і відрядній. В економіці розвинених країн світу застосовують тарифні, преміальні, колективні форми оплати робочої сили і частково праці. їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступеня контролю робітником кількості та якості виробленої продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов’язаних із впровадженням певної системи оплати. Розрізняють номінальну і реальну З. п. В Україні в 90-х XX ст. вона зменшились у 5 – 6 разів.
Loading...