Здібності і обдарованість
Розділ 14 СВІДОМІСТЬ І МИСЛЕННЯ
§ 81. Здібності і обдарованість
Здібності і їх розвиток. Різницю в досягненнях людей, які перебувають у тих самих умовах і мають однакову мотивацію досягнення успіху (наприклад спортсменів на олімпіаді або учасників всеукраїнського математичного конкурсу “Кенгуру”), зазвичай пояснюють різним рівнем розвитку їх здібностей. Здібностями називають психофізіологічні властивості людини, від яких залежить успішне виконання тих або інших видів діяльності. Якщо здібності людини дають їй змогу досягати
Передумовою розвитку здібностей слугують задатки – вроджені особливості нервової системи, зокрема головного мозку. Розміри нервових центрів кори головного мозку і підкіркових структур, які відповідають за пізнавальні психічні процеси, у людей неоднакові. Є особливості й в будові сенсорних систем. Усе це впливає на швидкість засвоєння нової інформації, властивості пам’яті, якість образів сприйняття тощо. Проте самі по собі задатки не визначають рівня здібностей, а лише обумовлюють можливість їх формування. Чи стане ця можливість
Розрізняють загальні і спеціальні здібності. До перших відносять володіння мовленням, розвиненість пізнавальних функцій. Спеціальні здібності виявляють себе в конкретних видах діяльності: у художній, літературній, технічній, організаційній тощо. Оскільки будь-яка діяльність людини передбачає наявність в неї загальних здібностей, їх рівень зазвичай впливає на розвиток спеціальних здібностей.
Становлення загальних здібностей починається в дошкільному віці: удосконалюються всі аналізатори, розвиваються різні ділянки кори головного мозку, формуються функціональні зв’язки між ними. Ці процеси пов’язані з різноманітними видами діяльності дитини. У спілкуванні з дорослими вона опановує мовлення, у грі розвивається уява, у конструюванні – мислення, пам’ять, увага.
У шкільному віці розвиток здібностей продовжується значною мірою завдяки навчанню. Навчання створює умови для формування спеціальних здібностей – конструкторських, технічних, дослідницьких, математичного й лінгвістичного мислення. Заняття музикою, малюванням, участь у громадській роботі стимулює художні, творчі, організаторські здібності. Проте сприяє розвитку здібностей лише діяльність, що є для дитини цікавою, посильною, потребує від неї творчого підходу (мал. 81.1).
Ознаки здібностей. Які ознаки притаманні людям, у яких розвинена здібність до обраної діяльності? Перш за все, це стійкий інтерес, що спонукає до постійних роздумів, пошуку інформації, корисної для роботи. Таку захопленість можна спостерігати в представників будь-якої професії. Ця ознака здібностей може виявитися вже в шкільному віці. Мабуть, і серед ваших товаришів є такі, що цікавляться математикою, конструюванням, захоплені малюванням або грою на музичних інструментах тощо. Якщо вони присвячують багато часу цим заняттям, читають спеціальну літературу, здатні відмовитися заради справи від розваг, це свідчить про початок розвитку певних здібностей.
Мал. 81.1. Розвиток здібностей можливий лише в діяльності, якою ви захоплюєтеся – науковими дослідженнями, мистецтвом, спортом
Здібні і обдаровані люди відрізняються також високою чутливістю до проблем, умінням бачити їх там, де іншим усе здається зрозумілим. Розв’язання проблеми для таких людей є поштовхом до нового пошуку. Так виявляється особливість мислення, яку називають креативністю (англ. creation – творчість). Люди з креативним мисленням здатні продукувати і оригінальні ідеї, і різноманітні способи їх втілення. Придивіться, хто з ваших однокласників і друзів віддає перевагу нестандартним завданням, задає запитання, на які немає прямих відповідей у шкільних підручниках, висловлює й аргументує власні думки, чиї малюнки, художні витвори не копіюють зразки, а є власною вигадкою. Може статися, через деякий час ці юні “креативники” досягнуть неабияких успіхів у діяльності, яку вони оберуть.
Важливою складовою здібностей є намагання людини виконати діяльність якнайкраще. Такий потяг до досконалості називають перфекціонізмом. Людина не задовольняється першим-ліпшим результатом роботи, до якої вона стає, а покращує його, поки не досягне найвищого для себе рівня. Це потребує вміння критично ставитися до своєї діяльності, уточнювати, який результат мав би бути найкращим і наполегливо втілювати його в життя. Неодмінною властивістю здібностей й обдарованості є дуже висока працездатність. Невипадково Альберт Ейнштейн говорив: “У мене немає ніякого таланту – є тільки впертість мула і страшенна цікавість”.
Отже, навіть видатні задатки автоматично не забезпечують високих досягнень, самі по собі вони не визначають ані здібностей, ані обдарованості людини. Левова частка успіху в їх розвитку залежить від самої людини, від якостей, які вона набуває внаслідок виховання і самовиховання.