АНТАГОНІЗМ СОЦІАЛЬНИЙ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
АНТАГОНІЗМ СОЦІАЛЬНИЙ – форма вияву суперечностей та конфліктів між класами (групами, спільнотами), що характеризується непримиренністю соціальних інтересів, позицій, систем цінностей і якій притаманна гострота перебігу та розв’язання цих суперечностей і конфліктів. Особливістю А. с. є те, що пов’язані з ним суперечності можуть бути розв’язані лише шляхом взаємної боротьби непримиренних соціальних сил і що ця боротьба або ж призводить до повної деструкції того соціуму, в якому
Хоча в найбільш теорет. систематизованому вигляді А. с. постає саме в марксист, соціології, проте ця категорія виникла задовго до К. Маркса. Неабияке місце вона посідала в соціол. поглядах Т. Гоббса, який розглядав А. с. як одну з одвічних і вихідних засад людського життя, суспільства як цілого, коли “війна всіх проти всіх” породжує інституціальні (держ.) чинники, здатні утримувати її в межах “соціального порядку” і відносної взаємоузгодженості протилежних інтересів. Пізніше (кінець XIX – поч. XX CT.) ідеї інфернального характеру A. c. Т. Гоббса розвивав Г. Зіммель, розглядаючи – дещо в абстрактно-формалізованому вигляді – “антагоністичну тенденцію” як похідну від більш заг. за соціальними масштабами і більш глибинного за сутністю процесу дисоціації, що діє на противагу асоціації (“моністичній тенденції”). На відміну від К. Маркса, який зосереджував увагу на екстернальних чинниках, соціально – економ. детермінаціях А. с., Г. Зіммель вважав, що останній виникає внаслідок інстинкту ворожнечі, людської “потреби ненавидіти й боротись”, а в більш широкому контексті розглядав його як негативну сторону соціальної взаємодії. В сучасній конфліктології (див. Конфлікту соціального теорія) поняття А. с. зустрічається рідко, фактично воно трансформувалось у такі поняття, як “гострий соціальний конфлікт” і “насильницький характер конфлікту”, що частіше вживаються в діалектичній конфліктології Р. Дарендорфа.