ДОСВІД СОЦІАЛЬНИЙ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ДОСВІД СОЦІАЛЬНИЙ – сукупність практ. набутих соціальними суб’єктами (індивідами, групами, класами, народами, націями) у процесі їх взаємодії знань, умінь, навичок, звичок, звичаїв, норм, традицій, які слугують опертям для практ. життя цих суб’єктів засобами раціоналізації та оптимізації їх взаємодії і взаємовідносин.
Д. с. – результат спільної діяльності суб’єктів сусп. відносин, опредметнений у всій сукупності соціальних явищ, становить їх внутрішній зміст, чим і перетворює
Соціол. аналіз Д. с. – одна з найменш розроблених наук, проблем. Традиційно проблема Д. с. у розвитку суспільства розроблялася лише істор. наукою на описовому рівні, бо історія не має власних методів аналізу соціального як такого. Тому тут під Д. с. підсвідомо розуміється практ. результат соціальної дії, тобто технологія отримання певного практ. результату події, що зумовлювало його ототожнення з соціальним експериментом.
У межах гносеол. проблематики досвід розглядався як сукупність чуттєвих даних, що слугують практ. основою та джерелом пізнання.
Соціол. аналіз Д. с. розкриває
З т. з. соціології культури, Д. с. можна розглядати як одну з категорій культури, її структурний елемент), що, будучи втіленням сутнісних сил людини, є способом її культури, власне людського існування у світі. Крім поняття досвіду, такими категоріями є знання, віра, інтерес, потреба, розум, ціннісні орієнтації тощо.
Д. с. як результат практ. діяльності одночасно існує у трьох формах: у формі істор. сталої культури відповідних сусп. відносин (втілюючись у традиціях, звичаях, звичаєвому праві, сусп. визнаних культурних ідеалах, нормах, цінностях тощо); у формі внутрішнього індивідуального досвіду (що втілюється у сукупності суб’єктивних (практ.) здібностей особи, чим утворює її внутрішню або власну духовну культуру); та в опредметненій формі, тобто у формі усієї сукупності предметів матеріальної культури, в результаті чого вони і набувають власне культурного значення і можуть бути розпредметнені: використовуватися за їх об’єктивним (практ.) призначенням.
Як категорія культури Д. с. має свої соціально-функціональні особливості: 1) виконує комунікативну функцію, зумовлюючи можливість і характер істор. зв’язку між поколіннями у суспільстві через утворення механізмів і предметів соціального наслідування; 2) виконує функцію соціальної пам’яті; 3) уможливлює наявність у сучасному як минулого, так і майбутнього, як практ. можливого; 4) зумовлює можливість пізнання сусп. законів, відображуючись у всій системі понять науки і суспільствознавства тощо.
Поліфункціональний характер Д. с. зумовлює ще одну його особливість, котра відбивається на усій культурі – функціональний синкретизм, тобто неподільність усіх його функцій. Напр., традиції як соціальне явище втілюють у собі зв’язок поколінь і соціальну пам’ять і виконують інформативну та виховну функції, зберігаючи можливість культурної самоідентифікації у часі суб’єкта Д. с. як суб’єкта культури тощо.
Багатоманітність форм прояву Д. с. зумовлює необхідність його класифікації за різними ознаками. Так, він класифікується за: 1) рівнем значущості як буденний, істор., життєвий тощо; 2) суб’єктом як свій, чужий, класовий, груповий тощо; 3) оціночним ставленням до нього як позитивний або негативний; 4) способом прояву як внутрішній та зовнішній; 5) сферою діяльності як етичний, естетичний, наук. тощо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...