Головна ⇒ 📌Довідник з філософії ⇒ Філософія Нового часу та її головні риси

Філософія Нового часу та її головні риси

Вступ до філософії – підручник

РОЗДІЛ VII

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

У XVII ст. починається надзвичайно важливий період в історії європейської філософської думки. У соціально-політичному відношенні він пов’язаний з так званими ранніми буржуазними революціями. В результаті першої з них Нідерланди здобули національну незалежність від іспанської корони. Проте не менш важливий наслідок цієї революції – вивільнення промислового виробництва і торгівлі з пут старого

феодального ладу. Голландія на тривалий час стала найрозвиненішою країною Європи. Значною подією стала також англійська буржуазна революція. Англія перетворилася на країну класичного капіталізму. І якщо Італія та Іспанія у цей час переживали стан феодальної реакції, духовного і культурного занепаду, то у північних країнах – в Англії, Голландії, почасти Франції – поступово розвивалися мануфактурне виробництво, торгівля, високого рівня сягнула наука, формувалася нова культура.

Ця культура мала яскраво виражене антифеодальне спрямування. Ідеологію, релігію і філософію старого суспільства було визнано

фатальною помилкою людства, бо вони суперечили вимогам розуму. Філософія Нового часу утверджує свої засадничі принципи у боротьбі із середньовічною схоластикою, виступаючи як продовження і духовний спадок доби Відродження – Реформації. Становлення класичної західноєвропейської філософії XVII ст. стало кульмінаційним пунктом цієї духовної революції. Творці нової філософії – Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк – теоретично підсумували здобутки Відродження і Реформації. Однак нова філософія мала й власний зміст. Віддзеркалюючи нові реалії суспільного життя, вона не просто підсумувала духовний досвід попередніх століть, а й пішла значно далі, формулюючи власні проблеми і розв’язуючи власні завдання.

Найсуттєвіша особливість філософії Нового часу – принципова орієнтація на науку, розв’язання проблем наукового пізнання. Якщо спробувати визначити центральну ідею нової філософії, то такою є саме наукове пізнання як головний засіб морального й соціального оновлення людства, утвердження гідності й могутності людини, як джерело її свободи і щастя.

Подолання феодальних порядків, які, на думку ідеологів буржуазних революцій, спотворювали справжню природу людини, виступало як критика старих передсудів і забобонів, тієї несправедливості, що грунтувалася на омані й облуді. Створення нових суспільних умов життя людини розглядалося ними як утвердження вічної істини й справедливості, невід’ємних прав людини, що випливають із самої її природи. Але цю істину необхідно ще пізнати. Тому першочерговим завданням нової філософії стало пізнання сутності людини і природи. Привести соціальні відносини й закони у відповідність із нею – ось у чому полягав головний сенс революційних перетворень. Тому пізнання природи, людини і суспільного життя стає найважливішим об’єктом філософської рефлексії, а обгрунтування наукових засад пізнання і способів його отримання – її основним завданням.

Філософія Нового часу була реакцією на потребу прогресивного розвитку самої науки, результатом теоретичного осмислення тих революційних змін, що відбувалися у духовному житті суспільства. Промислова революція викликала до життя наукову революцію XVI – XVII ст., результатом якої була поява науки у сучасному розумінні. Почався бурхливий розвиток математики, механіки, астрономії, фізики. Видатний учений Міколай Коперник здійснив справжній переворот у системі наукового світорозуміння. Створена ним геліоцентрична система світу суперечила вченню Арістотеля – Птолемея, відкинула принцип телеології у поясненні природи, стверджувала ідею єдності й однорідності світу. Та найважливіше те, що було кинуто виклик теолого-схоластичному світогляду і висунуто питання про незалежність природознавства від релігії.

Справу М. Коперника продовжили Йоганн Кеплер, який відкрив закони руху планет Сонячної системи, привівши тим самим геліоцентричну теорію в струнку систему, і Галілео Галілей (І564-1642) – один із засновників сучасного природознавства.

Утвердження природничо-наукового підходу, якісно нових уявлень про світ, основоположних принципів нової науки відбувалося в атмосфері гострої ідейної боротьби. Показовою щодо цього була доля Галілея, який у 1633 р. був притягнутий до суду інквізиції. Філософія ж не лише підсумовувала чи теоретично узагальнювала ті процеси, що відбувалися у царині природничої науки, але й брала безпосередню участь у формуванні нового природознавства. Не випадково творці нової’ філософії здебільшого були й видатними природознавцями.

Функції філософії щодо цієї науки полягали у її світоглядному і методологічному обгрунтуванні, виробленні відповідної онтології, принципово нових уявлень про природу як основи її конкретно-наукового пізнання, Були закладені основи детерміністської картини світу та матеріалістичного розуміння природи. На противагу античним та середньовічним уявленням про довершений, гармонійний, живий і одухотворений космос природу починають уявляти як безмежну, однорідну тілесну субстанцію, різноманітні властивості якої можна визначити суто кількісними методами. Природні процеси розглядаються як дія сліпих механічних сил. Такий механістичний матеріалізм стає ворожим людині, приходить у суперечність з гуманістичними уявленнями про світ.

Філософи XVII ст. починають розуміти неможливість наукового пізнання природи і людини на таких засадах. Відтак визначаються істотні світоглядні колізії, що характеризують філософію Нового часу: метафізичне протиставлення матеріального і духовного світів, проблема співвідношення душі й тіла, антиномія сцієнтизму і гуманізму, природної необхідності та людської свободи.

Не менш важливою для філософії Нового часу була проблема методологічного обгрунтування науки. Вчені обстоюють незалежний характер наукового пізнання, необхідність пояснення явищ природи, виходячи з неї самої. Важливим досягненням на цьому шляху стає розуміння об’єктивності природних процесів, вироблення самого поняття об’єктивного закону природи, пізнання якого оголошується метою природничої науки. Особливого значення набуває проблема вірогідності знання і методів її досягнення. І якщо у визначенні мети наукового пізнання майже всі філософи XVII ст. сходяться, то філософське осмислення його способів, методів, шляхів набуває двох крайніх форм – емпіризму і раціоналізму.

Пошуки відповіді на питання, що постали перед філософією Нового часу, відбуваються у безперервному обміні думками, співставленні й навіть зіткненні протилежних ідей. Лише у творчій атмосфері спілкування вчених багатьох країн і національностей, різних напрямів і орієнтацій виникла ціла низка оригінальних філософських систем.