Фінансовий капітал – зрощування банківських монополій та інших великих фінансово-кредитних інституцій з не фінансовими монополіями (промисловими, торговельними, транспортними тощо), у процесі якого посилюється контроль наймогутніших банків за промисловістю, торгівлею, сільським господарством, іншими сферами економіки. Виникнення Ф. к. зумовлене дією законів монополізації економіки, концентрації і централізації капіталу, адекватності відносин економічної власності рівню і характеру розвитку продуктивних сил, конкуренції та ін. Термін
“Ф. к.” у науковий обіг запровадив німецький економіст Р. Гільфердлінг, позначивши ним капітал, що перебуває в розпорядженні банків і використовується промисловцями, а отже, спрощено трактуючи цю категорію. Зрощування банківського монополістичного і промислового монополістичного капіталів відбувається у процесі виконання великими банками своїх функцій (в яких реалізується їхня нова роль): придбання акцій промислових монополій, спільного будівництва нових виробничих об’єктів. Значного поширення набули надання спеціалізованими підрозділами банків і особливими фінансовими фірмами фінансових консультацій,
розробка інвестиційної стратегії для промислових, торговельних та інших монополій, планів їхньої структурної перебудови та ін. Великі банки здійснюють довготермінове фінансування, інші фінансові інститути (позичково-ощадні установи) – іпотечне фінансування (фінансування під заставу). Банки розвивають програми управління готівкою для промислових компаній, фінансовий лізинг та інші операції, у процесі виконання яких посилюється зрощення різних видів монополій – банківських, торговельних, промислових, транспортних та ін. Важливу роль у цьому процесі відіграє особиста унія, тобто участь керівників корпорації у раді директорів інших корпорацій. Так, “Дженерал моторз” через членів свого правління пов’язана з 700 іншими компаніями. За допомогою фінансових організацій (інвестиційних банків і великих брокерських фірм) відбуваються злиття і “поглинання” (вони забезпечують інформацією учасників таких “поглинань” про фінансові операції з випуску, обміну та розміщення цінних паперів, плани реалізації капітальних проектів). Так, 1999 в банківському секторі країн ЄС відбулось 245 злиттів-поглинань на суму майже 150 млрд євро. Зростанню могутності Ф. к. значною мірою сприяє держава. У США частка фінансових установ у загальній вартості розміщених акцій корпорацій зросла з 6,7% 1900 до приблизно 40% в середині 80-х XX ст.; частка позичкових коштів в авуарах не фінансових корпорацій – з середини 50-х із 33 до 57% на початку 80-х. Незважаючи на збільшення частки внутрішніх джерел фінансування, у корпораціях США в першій половині 80-х їхня загальна заборгованість зросла і досягла наприкінці 80-х 1,7 трлн дол., або 37% активів не фінансованих корпорацій. З 1995 до 2004 заборгованість не фінансових корпорацій збільшилась з 3 до 5 трлн дол., що свідчить про зростання ролі банківського капіталу у процесі утворення Ф. к. Збільшується і сума активів, які переважно складаються з пакетів промислових корпорацій, що передаються банкам в управління за дорученням (див. Трастові операції). Тенденції зростання ролі великих банків, інших фінансових інститутів у сучасній структурі Ф. к. протистоять конкурентна боротьба між різними фінансовими інститутами (комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами та ін), кризові потрясіння у фінансово-кредитній сфері, зокрема банкрутства банків, розвиток прямого міжкоопераційного кредиту, діяльність фондових бірж та ін. За умов інтернаціоналізації та глобалізації економіки, у процесі зрощування ТНК і ТНБ формується транснаціональний Ф. к. У процесі зрощування банківського, промислового та інших форм монополістичного капіталу виникають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки, які формують закон такого зрощування. Це, своєю чергою, свідчить про об’єктивний характер даного процесу, а отже, здатність Ф. к. (фінансової капіталістичної власності) виступати як формою розвитку продуктивних сил, так і їх гальмом.
Loading...