Франко Іван Якович (1856-1916) – український письменник, економіст, філософ, публіцист. Як економіст Ф. виступав передусім популяризатором марксистської економічної теорії й водночас у своїх працях висвітлював найгостріші проблеми цієї теорії на прикладі Галичини. Політичну економію Ф. називав “суспільною економією” і стверджував, що це наука про суспільне господарство, яка вивчає працю, її плоди та їх поділ, потреби працюючих та інші проблеми. Проте, згідно з його визначенням, політекономія займається “суспільними зв’язками між
людьми”, тобто він надто широко тлумачить предмет цієї науки, – адже суспільні зв’язки вивчають й інші гуманітарні дисципліни. Водночас Ф. звужував предмет політекономії, коли писав, що її метою є вивчення економічних законів людської праці в сучасному суспільстві і загальні закони такої праці. Дотримуючись теорії суспільно-економічних формацій, трудової вартості (водночас критикуючи концепцію граничної корисності), закону вартості, а також низки інших політекономічних категорій, які логічно випливали з цієї теорії (суспільно необхідних витрат праці, грошей, капіталу, поділу останнього на постійний і
змінний, сутності експлуатації, абсолютної і відносної додаткової вартості та ін.), Ф. справедливо критикував економічне вчення А. Сміта за те, що воно грунтувалось на принципах індивідуалізму, буржуазну концепцію ощадливості, “гармонії” інтересів найманих працівників і капіталістів, мальтузіанство, соціально-економічні погляди А. Шептицького, еклектизм західноєвропейської політекономії. Водночас Ф. не розумів різниці між концепцією заробітної плати К. Маркса, Д. Рікардо і Ф. Лассаля, під впливом статей окремих авторів некоректно виступав проти перетворення соціалізму в науку, яке здійснив К. Маркс, проти революції (хоча гостро критикував тих, хто пропонував компроміс і примирення з експлуататорами). Критикуючи окремі аспекти діалектичного методу Маркса, Ф., з одного боку, правильно наголошував на однобічності економічного детермінізму цього методу (це визнавав й Ф. Енгельс у своїх працях), підкреслював велике значення в соціальному розвитку культурних, моральних і національних факторів, заперечував державний соціалізм як тріумф нової бюрократії над суспільством; а з іншого – хибно порівнював економічний матеріалізм Маркса з фаталізмом, заперечував загострення суперечностей внаслідок централізації капіталу і збагачення капіталістів й одночасного посилення зубожіння переважної більшості населення. Попри це, головним висновком з його праці був висновок про те, “щоб той, хто працює, володів тим, що заробив”, а отже, про справедливість соціалізму, ф. хотів бачити Україну незалежною, без панів і найманих працівників. “Незалежність політична, – писав він, – взагалі нічого не значить для людей порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи пруссака буде брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так само, як росіянин чи пруссак, лише про самих себе, а не про благо народу?.. Доки не подамо народові надії на соціальну реформу, тобто на поліпшення його матеріального існування, він не стане всім гуртом по виборенню своєї і нашої політичної суверенності. Треба забезпечити його передусім хлібом і всіма плодами його праці, а тоді жодна сила, жодна навала не запряже наш народ в ярмо неволі, не позбавить незалежності. Іншого способу немає”. Ці слова надзвичайно актуальні для нашої країни.
Loading...