ГРЕЧКА – ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.3. ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.3.9. ГРЕЧКА
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Гречка – одна з основних круп’яних культур. Гречана крупа має високі смакові якості, а також лікувально-дієтичні властивості і є важливим продуктом харчування. Зерно гречки містить у середньому 8-9% білка, 1,6 – жиру, 70 – крохмалю, понад 2% мінеральних солей, органічні кислоти (лимонну, яблучну, щавлеву).
Білки гречки повноцінніші, ніж білки зернових культур. За якістю вони не поступаються перед білками зернових бобових культур. У білках гречки багато
Гречка має велике значення і як кормова культура. Відходи, що залишаються після шеретування зерна, є цінним концентрованим кормом для тварин і птиці, а солома і полова – для тварин. Так, 100 кг гречаної соломи містить 2300 г перетравного протеїну і відповідає 30 кормовим одиницям. Однак згодовувати ці корми треба у невеликих кількостях, щоб не спричинити у тварин
Гречка – медоносна рослина: з 1 га посіву її отримують 60-100 кг меду.
Вегетаційний період у гречки дуже короткий, тому в роки, коли взимку гинуть озимі культури, її можна висівати як страхову культуру. У південних районах гречку вирощують у післяукісних і післяжнивних посівах. Гречка швидко росте і добре затінює грунт, пригнічує бур’яни, мобілізує малорухомі сполуки грунту і є добрим попередником для зернових культур.
В Україні посівна площа гречки становить понад 350-400 тис. га. Вирощують її в Польщі, Франції, Нідерландах та інших країнах Європи, у США, Канаді, Австралії. Значні площі гречки в Китаї. Невеликі площі вона займає в Японії та Індії.
Основні площі цієї культури зосереджені на Поліссі та в лісостепових районах України, Білорусі, у центральних областях Нечорноземної зони та Центрально-Чорноземній зоні, на Уралі, Далекому Сході, в Сибіру Російської федерації.
Батьківщиною гречки вважають Східну Азію, звідки її в XII ст. завезли в Європу. Гречка належить до наймолодших зернових культур.
Хоча гречка має велике господарське значення, врожаї її залишаються нестійкими і змінюються за роками. У кращих господарствах України вирощують високі врожаї гречки.
За даними Інституту землеробства УААН, Подільської державної аграрно-технічної академії (О. С. Алексеева), державних сільськогосподарських дослідних станцій та сортодільниць, урожайність зерна гречки досягає 40-45 ц/га.
Досвід вирощування гречки у господарствах Тернопільської та Хмельницької областей свідчить про позитивний вплив концентрації площ посівів на збільшення врожаїв гречки. Концентрація посівних площ у господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні гречки, дає можливість збільшити її врожайність, зменшити собівартість продукції, підвищити рентабельність господарства.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Гречка належить до родини Гречкових (Polygonaceae) роду Fagopurum, який представлений кількома видами. Найпоширеніші культурна, або звичайна (F. esculentum. Moench.), і татарська гречка (F. tataricum L.).
Гречка звичайна – однорічна рослина зі стрижневою слабко розвиненою кореневою системою. Основна маса коріння розміщується у верхньому (30-35 см) шарі грунту. Характерною особливістю її є здатність засвоювати фосфор і калій з важкорозчинних сполук грунту.
Стебло гречки звичайної ребристе, пряме, розгалужене і забарвлене антоціаном. Висота стебла залежно від умов вирощування і сорту коливається від 30 до 150 см (у ранньостиглих сортів до 50-60, у пізньостиглих – до 150 см). На широкорядних посівах на рослині гречки утворюється 11-12 гілок, а на суцільних рядкових – 2-3 гілки. У період достигання стебла мають червонуватий колір.
Листки широкі, серцеподібні. Верхні листки сидячі, нижні – черешкові.
Квітки гречки рожеві з різними відтінками, під час цвітіння виділяють багато нектару і досить сильним запахом приваблюють бджіл (якщо запилення гречки перехресне). Квітки п’ятипелюсткові. Зав’язь одногнізда з трьома приймочками. Тичинок вісім. Квітки зібрані у суцвіття-китиці або напівзонтик, які розміщуються у пазухах листків стебла і бічних гілок. На розвиненій рослині утворюється від 600 до 2000 квіток (двостатевих, гетеростильних). Запилення гречки перехресне.
Татарська гречка – дикоросла однорічна самозапильна рослина, що засмічує посіви культурної гречки. Зерно її дрібне, яйцеподібне зі зморшкуватими гранями. Від культурної гречки відрізняється зелено-жовтими квітками без запаху, меншою висотою рослин, широкими листками, жовто-зеленим забарвленням стебла. Татарська гречка – маловрожайна культура, її можна використовувати на корм або зелене добриво, оскільки вона утворює багато рослинної маси. Як сидеральна культура поступається перед люпином.
Для гречки характерний статевий диморфізм: квітки одних рослин мають довгі тичинки і короткі стовпчики, а інших – навпаки. Плоди гречки утворюються тоді, коли пилок з коротких тичинок потрапляє на короткі приймочки або з довгих тичинок на довгі приймочки. Диморфізм
Квіток полегшує перехресне запилення гречки. Якщо під час запилення стоїть жарка погода, кількість запліднених зав’язей зменшується.
Плід гречки – тригранний горішок (зернина) різного розміру і забарвлення. Плоди вкриті твердою плодовою оболонкою, забарвлення різне – світло-сіре, темно-коричневе, чорне. Маса 1000 зернин 20-30 г. Плівчастість зерна 20-25%. Насіння складається з двох сім’ядолей, які після проростання з’являються над поверхнею грунту, зародкового корінця й ендосперму. Консистенція зародка склоподібна більше, ніж в ендосперму.
За формою зерна розрізняють гречку крилату з вигнутими гранями та безкрилу з опуклими. Крилата гречка скоростигліша, з рудим насінням. Насіння безкрилої гречки коричневе. Трапляються і проміжні форми з плескатими або дещо опуклими гранями.
СОРТИ. В Україні вирощують селекційні та місцеві сорти гречки. Багато місцевих сортів є цінним матеріалом для селекційної і насінницької роботи, тому що ці сортипопуляції зазнали тривалого природного і штучного добору, добре пристосовані до місцевих грунтово-кліматичних умов.
В Україні найпоширеніші такі сорти гречки.
Шатилівська 5 – середньостиглий, вегетаційний період 70-95 діб. Плоди досить вирівняні, світло-коричневі, крупні. Маса 1000 зерен – 24-30 г, плівчастість – 19-24%. Вихід крупи 76- 79%. Поширений у степовій зоні.
Вікторія – середньостиглий, вегетаційний період 76-85 діб. Стійкий проти вилягання. Плоди середнього розміру, маса 1000 зерен – 23-28 г. Плівчастість – 20-21%. Вихід крупи 69-75%. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Глорія – середньопізній, досить урожайний. Плоди середнього розміру, коричневі. Маса 1000 зерен – 24-27 г. Плівчастість – 20-23%. Вихід крупи 72-75%. Районований у степовій зоні.
Аеліта – середньостиглий, вегетаційний період 75-85 діб. Плоди середньо-крупні, маса 1000 зерен 23-27 г. Плівчастість – 20,6-22,4%, вихід крупи 66,3-74%. Районований у поліській зоні.
Київська – високоврожайний, середньостиглий. Плоди крилаті, коричневі із сірим відтінком. Маса 1000 зерен – 25- 27 г. Технологічні та круп’яні якості добрі. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
Лада – середньостиглий, вегетаційний період 78-83 доби. Плоди середнього розміру, маса 1000 зерен – 23-27,5 г, плівчастість – 20-22%. Вихід крупи 72-74%. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Крім згаданих в Україні вирощують такі сорти гречки, як Любава, Астра, Сумчанка, Крупинка, Лілея, Майська, Іванна.
Урожайність гречки значно підвищується, якщо для сівби використовують гібридне насіння. Так, приріст урожаю від застосування гібридного насіння часто становить 2-3 ц/га зерна і більше.
Щоб мати гібридне насіння, гречку висівають по високому агрофону широкорядним способом. Як материнський використовують районований сорт, а як батьківський – суміш насіння кількох сортів, районованих в інших місцевостях. Рядки материнських і батьківських сортів висівають почергово. На таких посівах застосовують штучне запилення – тягнуть мотузку впоперек напряму рядків.
Біологічні особливості. Гречка – досить теплолюбна рослина. Насіння її починає проростати за температури 5-6 °С, проте для появи масових сходів потрібна дещо вища температура. За 8 °С сходи з’являються через 18 діб, за 12 °С – через 10, а за 15 °С – через 7 діб. Весняні приморозки
Мінус 2 °С пошкоджують рослини. Осінні заморозки також шкідливо впливають на вегетацію гречки. За температури до 12 °С гречка погано розвивається. Під час цвітіння в ясну теплу погоду можна спостерігати, що бджоли відвідують гречку лише вранці. За температури понад 25 °С бджоли значно менше літають на посівах гречки. Це пояснюється тим, що за температури понад 30 °С нектар швидко висихає і не приваблює бджіл. Вегетаційний період гречки 60-90 діб.
Гречка, як уже зазначалося, дає нестійкі врожаї. Однією з основних причин цього є жарка і суха погода у період цвітіння. Врожай різко знижується внаслідок неповного запліднення квіток, запалу зав’язей та їх засихання. Гречка цвіте дуже довго (в середньому 25-30 діб) і тому нерівномірно достигає. Тривалі дощі, сильні вітри і зниження температури під час цвітіння також негативно позначаються на її врожайності.
Гречка, особливо в період утворення зерна, вибагливіша до грунтової вологи, ніж зернові культури (за винятком вівса). Транспіраційний коефіцієнт гречки 500-600. Навіть за несприятливих умов для розвитку рослин, але за достатньої вологості грунту врожайність її може бути високою. Тому врожайність гречки значно підвищується за своєчасного проведення лущення стерні, зяблевої оранки, весняного боронування і культивації, що сприяє зберіганню вологи в грунті і знищенню бур’янів. Порушення основних прийомів агротехніки, помилковий погляд на гречку як маловибагливу до умов вирощування культуру є основною причиною нестійких врожаїв.
Гречка добре росте на різних типах грунтів, непридатні для її вирощування лише важкі, перезволожені та дуже кислі грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Потенціальна продуктивність гречки досить висока. Інтенсивна технологія її вирощування передбачає: розміщення посівів гречки після кращих попередників, обробіток грунту і внесення добрив з урахуванням властивостей грунту, попередника і вимог гречки до наявності поживних речовин за фазами росту, знищення бур’янів, підживлення рослин, застосування хімічних регуляторів росту, запилення бджолами. Найбільші врожаї гречки збирають після розміщення її після цукрових буряків, картоплі, кукурудзи, баштанних, під які вносили високі дози органічних і мінеральних добрив.
МІСЦЕ У СІВОЗМІНІ. У сівозміні гречку висівають після різних культур, проте вищі врожаї її збирають на чистих не забур’янених і добре підготовлених полях. Найкращими попередниками для неї у лісостеповій зоні є просапні культури (картопля, коренеплоди, кукурудза), зернобобові, удобрені озимі. У поліській зоні гречку висівають після картоплі, кукурудзи, зернобобових, люпину на зерно та льону, а в степових – після просапних і озимих культур. Вона добре росте на новоосвоєних з-під лісу землях.
Гречка залишає чисті від бур’янів поля і на чорноземах опідзолених є добрим попередником для зернових культур, зокрема озимих – пшениці і жита. У Львівському державному аграрному університеті врожайність озимої пшениці після вико-вівсяної сумішки становила 24,5, а після гречки – 31,5 ц/га. У зайнятих парах гречку висівають у ранні строки.
У південно-західному регіоні з тривалою осінню досить урожайні і післяжнивні посіви гречки після озимих ріпаку та ячменю, ранніх сортів картоплі. Так, за багаторічними дослідними даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, урожайність зерна гречки з таких посівів становить від 10 до 18 ц/га.
ОБРОБІТОК ГРУНТУ. Обробляти грунт під гречку потрібно ще з осені. Для знищення бур’янів, нагромадження в грунті поживних речовин і вологи залежно від попередників проводять лущення стерні (після зернових) на 8-10 см і зяблеву оранку на глибину 22-27 см, а на грунтах з меншим орним шаром – на повну глибину.
Ранньою весною закривають вологу, а до сівби проводять дві-три культивації з боронуванням, що сприяє знищенню бур’янів і нагромадженню в грунті поживних речовин.
На засмічених пирієм посівах у фазі вегетації після стерньових попередників роблять лущення у двох напрямах на глибину залягання кореневищ -10-12 см, а через два тижні, після появи масових сходів бур’янів – зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 25-27 см.
На полях після збирання врожаю просапних культур застосовують обробіток плоскорізами КПГ-2-150 на глибину 25-27 см. Плоскорізний обробіток грунту застосовують також у посушливих степових районах.
Весняний обробіток грунту включає раннє весняне боронування, дві-три культивації, шлейфування та коткування. Боронують зубовими боронами БЗСС-1 на глибину 3-4 см впоперек напряму оранки, коли грунт підсохне і не мажеться. Першу культивацію проводять на глибину 10- 12 см, другу – 8-10 см культиваторами КПС-4, КШ-3,6М, КШУ-12, КШУ-18, а передпосівну – на глибину загортання насіння культиватором УСМК-5,4А. На полях з плоскорізним обробітком грунту передпосівну культивацію проводять культиватором КПШ-5, КПШ-9 або КТС-10.
Для передпосівного обробітку використовують також комбінований агрегат РВК-3,6.
На дуже ущільнених і замулених грунтах у вологі весни ріллю переорюють на глибину 15-18 см з одночасним боронуванням і коткуванням.
УДОБРЕННЯ. Коренева система гречки, як уже зазначалося, здатна засвоювати з грунту поживні речовини з важкорозчинних сполук. Дані науково-дослідних установ і виробнича практика свідчать, що гречка добре реагує на внесення у грунт добрив. З урожаєм 20 ц/га зерна і 50 ц/га соломи гречка виносить з грунту в середньому 88 кг/га азоту, 51 – фосфору і 151 кг/га калію. Порівняно з пшеницею вона забирає з грунту втричі більше калію і вдвічі – фосфору. В попелі гречаної соломи вміст калію становить 35-40%, а в попелі пшеничної і житньої соломи – не більше ніж 15%. Орієнтовні дози мінеральних добрив під гречку залежно від типу грунту становлять N20-40Р40-60К40-60.
На малородючих піщаних грунтах ефективне внесення малих доз повільнодіючих азотних добрив. На легких супіщаних грунтах Полісся значні прирости врожаю гречки мають після внесення азотних добрив з розрахунку 20-40 кг/га діючої речовини. Мінеральні добрива позитивно впливають на якість зерна гречки. Вміст білка в зерні гречки після внесення азотно-фосфорних добрив (N30Р45), за даними О. С. Алексєєвої, підвищується на 2-3%. На родючих грунтах у вологих районах азотні добрива спричинюють буйний розвиток зеленої маси гречки. За таких умов посіви її вилягають і формують низькі врожаї зерна. За незначного вмісту в грунті калію і фосфору набагато знижується врожай гречки – утворюється велика кількість недорозвиненого насіння. Гречка добре реагує на внесення попелу (4-5 ц/га) та фосфоритного борошна.
Високий приріст врожаю гречки мають після внесення мінеральних добрив на підзолистих піщаних грунтах. Так, у дослідах, проведених на супіщаному грунті в Яворівському районі Львівської області, внесення повного мінерального добрива (N30P45K45) підвищило врожайність гречки на 5 ц/га, або на 35,7% (урожайність на контролі становила 14 ц/га). Внесення азотно-фосфорних добрив забезпечило приріст урожаю зерна 4,1 ц/га (29,3%).
На родючих грунтах найвищі прирости врожаю гречки мають після внесення фосфорно-калійних добрив. Так, у досліді, проведеному на сірих опідзолених суглинкових грунтах, при сівбі гречки після картоплі на дослідному полі у Дублянах найвищий урожай (16,5 ц/га) мали після внесення фосфорно-калійних добрив (Р45К45), а після внесення повного мінерального добрива (N30P45K45) урожайність становила 14 ц/га. У зв’язку з пізніми строками сівби гречки та утриманні грунту до сівби у чистому вигляді у ньому нагромаджуються нітрати. Тому у районах достатнього зволоження на сірих опідзолених суглинкових грунтах додатково вносити під гречку азотні добрива немає потреби. Гречка добре використовує післядію гною, внесеного під попередник.
На чорноземах гречка позитивно реагує на внесення фосфорних добрим і розрахунку 45 60 кг/га діючої речовини. На кислих грунтах найефективніше вносити фосфоритне борошно. За даними Інституту землеробства УААН, фосфоритне борошно, внесене під гречку на кислих грунтах, за ефективністю навіть перевищує суперфосфат. Доцільно вносити його під зяблеву оранку. У дослідах Харківської державної дослідної станції врожайність гречки при цьому підвищилася на 2-5 ц/га.
У дослідах, проведених у Львівському державному аграрному університеті на слабопідзолистих супіщаних грунтах Львівської області, фосфоритне борошно також виявилося ефективнішим, ніж суперфосфат. Ефективність фосфорних добрив підвищується після внесення малими дозами у рядки (8-10 кг/га діючої речовини). У дослідах Дніпропетровського державного аграрного університету внесення у рядки 0,5 ц/га гранульованого суперфосфату підвищило врожайність зерна гречки на 2,5-3 ц/га.
З калійних добрив під гречку вносять попіл або сульфат калію, калімагнезію та інші добрива, що не містять хлору. Внесення хлоровмісних калійних добрив негативно впливає на врожайність гречки та спричинює плямистість листя.
Внесення фосфорно-калійних добрив під гречку посилює виділення квітками нектару, тобто сприяє перехресному запиленню її бджолами.
Дуже кислі грунти (рН = 5) потрібно вапнувати, найкраще восени під попередник гречки.
Ефективне позакореневе підживлення гречки розчином борних добрив, які поліпшують живлення зав’язей і сприяють підвищенню врожаю. На колишній Новозибківській дослідній станції (Росія) приріст урожаю зерна гречки після позакореневого підживлення 0,5%-м розчином борних добрив становив 4,3 ц/га.
СІВБА. Для сівби використовують високоякісне крупне відсортоване насіння кращих районованих і місцевих сортів. За даними досліджень О. С. Алексєєвої, проведеними в Подільській державній аграрно-технічній академії, після висівання крупного зерна врожайність гречки підвищується на 2-3,5 ц/га.
Насіння гречки очищають на зерноочисних машинах, трієрах, сортувальних столах ССП-1,5. Перед сівбою його протруюють.
Щоб підвищити польову схожість і енергію проростання, протягом 4- 6 діб проводять повітряно-теплове обігрівання насіння на сонці або в теплому приміщенні. Цей захід особливо ефективний, якщо насіння збирали за несприятливих погодних умов.
За даними Львівського державного аграрного університету, передпосівне лазерне опромінення насіння гречки за ефективністю можна прирівняти до повітряно-теплового обігрівання. Цей захід значно підвищує енергію проростання і схожість насіння. Урожайність зерна при цьому підвищується на 1,6-3 ц/га.
Для збільшення врожайності гречки велике значення має дотримання оптимальних строків сівби. Висіяне у холодний грунт насіння повільно проростає і з нього розвиваються слабкі рослини. Тому сівбу гречки починають тоді, коли температура грунту на глибині 10 см становитиме 12- 13 °С і мине загроза весняних приморозків. Гречка добре цвіте і запилюється за температури 22-25 °С і достатньої кількості опадів. Пізні посіви гречки за умов жаркої погоди під час цвітіння і наливання зерна часто пошкоджуються. Щоб за несприятливої погоди врожайність гречки не знижувалася, її часто висівають у кілька строків. Крім того, це зміцнює кормову базу для бджіл.
Важливим резервом збільшення виробництва гречки є післяукісні та післяжнивні посіви. У господарствах Тернопільської, Чернівецької і Львівської областей урожайність зерна гречки, висіяної у третій декаді травня після озимого жита або вико-житньої сумішки на зелений корм, становила 8-12 ц/га. Поле під гречку орють відразу після збирання попередника на глибину 18-20 см. Під передпосівну культивацію вносять фосфорно-калійні добрива (Р30К30).
Післяжнивні посіви гречки досить урожайні навіть за умов недостатнього зволоження. У дослідах Дніпропетровського державного аграрного університету врожайність гречки на післяжнивних і післяукісних посівах становила 7-8,5, а на зрошуваних ділянках – 9-20 ц/га.
Строки сівби гречки у різних природних умовах неоднакові. Так, у степових районах кращим строком сівби гречки є кінець квітня, у південно-західних лісостепових – середина травня, у західному регіоні України – друга і третя декади травня.
Гречку сіють суцільним рядковим або широкорядним способом. За суцільного способу висівають 80-100 (4-5 млн схожих зерен), а за широкорядного – 50-60 кг/га насіння (2,5-3 млн схожих зерен на 1 га).
Звичайну рядкову сівбу проводять сівалками С3-3,6, а широкорядну – ССТ-12А з пристосуванням СТЯ-27000.
За умов правильного і своєчасного обробітку міжрядь широкорядні посіви гречки з міжряддями 45 см у степових районах більш урожайні, ніж рядкові.
Досліди Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН і Львівського державного аграрного університету та виробнича практика свідчать, що урожайність гречки за рядкової сівби на 1-3 ц/га вища, ніж за широкорядної. За звичайного способу сівби гречка швидко росте і переростає бур’яни, затінюючи їх, а за відносно пізніх строків її сівби є змога провести боротьбу з бур’янами під час передпосівного обробітку грунту.
Широкорядний спосіб сівби, за даними деяких дослідників, найбільше підвищує врожайність гречки у посушливі роки. У дослідах Дніпропетровського державного аграрного університету врожайність гречки на суцільних посівах за посушливих умов становила 9,1, а на широкорядних з міжряддями 45 см – 14,3 ц/га.
Насіння гречки за умов достатнього зволоження рекомендується загортати на глибину 4-5, а на легких грунтах і за посушливих умов – 6- 7 см. Після сівби у разі пересихання верхнього шару грунту проводять боронування і коткування кільчастими котками.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. Кірку, що утворюється на посівах гречки, знищують ротаційними мотиками або боронуванням легкими боронами впоперек напряму рядків. У посушливі весни, особливо в степовій зоні, післяпосівне коткування забезпечує помітний приріст урожаю. Ефективне боронування посівів упоперек напряму рядків у фазі утворення першого справжнього листочка, оскільки воно поліпшує аерацію грунту, зменшує забур’яненість. Приріст урожаю, за даними Львівського державного аграрного університету, після такого заходу становив 1-1,5 ц/га.
На широкорядних посівах відразу після появи сходів проводять перший міжрядний обробіток грунту культиватором УСМК-5,4А на глибину 4-5 см. Наступний міжрядний обробіток роблять на глибину 6-8 см з таким розрахунком, щоб посіви були чистими від бур’янів, а грунт розпушеним. Після зімкнення рядків міжряддя не розпушують.
У дослідах, проведених в Інституті землеробства УААН, врожайність гречки на широкорядних посівах за дворазового обробітку міжрядь становила 17,4, а без обробітку – 7 ц/га. Для боротьби з бур’янами на посівах гречки застосовують гербіциди. За даними Львівського державного аграрного університету, застосування амінної солі 2,4-Д (68,5% в. р., 1,5 кг/га) через 2-3 доби після сівби зменшує забур’яненість посівів на 60-80%. Широкорядні посіви застосовують у селекційно-насінницькій роботі та для розмноження дефіцитних сортів.
Гречка – перехреснозапильна рослина, яка запилюється за допомогою комах, переважно бджіл. Тому на початку цвітіння доцільно підвозити пасіки безпосередньо до посівів гречки з розрахунку 2-3 вулики на 1 га площі. Урожайність при цьому підвищується на 3 ц/га і більше. Крім того, це значно збільшує медозбір.
ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Збирають гречку після побуріння більшості плодів роздільним способом. Скошують її рядковою жаткою ЖРС-4,9А або валковою начіпною ЖВН-6. За сприятливих умов через 5-6 діб валки обмолочують комбайнами.
Пряме комбайнування (побуріння 90% зерна) доцільне лише тоді, коли внаслідок несприятливих погодних умов її неможливо зібрати роздільним способом. Його застосовують також для збирання низькорослих і дуже зріджених посівів. За 8-10 діб до її збирання роблять дефоліацію 0,5% хлоратом магнію.
Збирають гречку вранці або ввечері, коли вона менше обсипається. За роздільного збирання гречку обмолочують на 4-6-ту добу після скошування комбайном з підбирачем ППТ-ЗА. Травмуванню зерна запобігає пристрій ПКК-5. Щоб зерно не обсипалося, кількість обертів барабана зменшують до 500-600 хв-1. Обмолочене зерно очищають, сортують і підсушують до вологості 14-15%.
Заслуговує на увагу комбінований спосіб збирання врожаю гречки без очищення зерна. Суть його полягає в тому, що молотарки не очищають її, а ворох доочищають на току. Це дає змогу зібрати полову гречки, яка має високу кормову цінність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...