Грошово-кредитне регулювання – сукупність форм, методів і важелів державного впливу на грошово-кредитну сферу та відносин економічної власності з метою забезпечення внутрішньої стабільності грошей, сприяння розширеному відтворенню та ін. Основні напрями Г.-к. р.: регулювання банківської ліквідності, управління державним боргом і регулювання обсягу кредитних операцій, грошової емісії та ризику й ліквідності. Так, банківська ліквідність регулюється такими методами: центральні банки деяких розвинених країн світу, по-перше, регламентують
співвідношення між касовими резервами банків і депозитами, між резервними активами і депозитами, між позиками і депозитами. По-друге, банки зобов’язані зберігати певну частку своїх активів у вигляді резерву в центральному банку, вносити на спеціальний рахунок центрального банку додаткові спеціальні депозити у разі, коли приріст відсотків на вклади перевищує встановлену центральним банком норму та ін. Центральний банк збільшує обсяг переобліку, допускає до рефінансування фінансові векселі, не пов’язані з комерційними операціями. По-третє, через продаж або купівлю цінних паперів чи надання банкам кредитів,
унаслідок чого зростають або, у разі необхідності, зменшуються кредитні ресурси в економіці. Другий напрям Г.-к. р. – управління державним боргом (див. Управління державним боргом). Третій напрям Г.-к. р. – регулювання обсягу кредитних операцій і грошової емісії. За сприятливої економічної кон’юнктури здійснюється політика обмеження обсягу кредитів і скорочення грошової емісії (т. зв. політика рестрикції); за умов погіршення економічної кон’юнктури – політика на збільшення банківських позик і грошової емісії (т. зв. політика кредитної експансії). У теоретичному аспекті розрізняють трансакційну та портфельну концепції Г.-к. р. У першому випадку обсяг грошової маси визначається обсягом товарообмінних угод і збігається переважно з грошовим агрегатом М,. У другому випадку обсяг грошової маси визначається насамперед грошовим агрегатом М2(див. Грошова маса). Обсяг грошової маси в обох випадках залежить від масштабів ВВП, динаміки цін і, відповідно до вимог закону грошового обміну, повинен обслуговувати реалізацію вироблених товарів і послуг. Крім трьох основних важелів Г.-к. р., у розвинених країнах світу використовують такі інструменти, як банківський контроль, у т. ч. за ринком капіталів, селективний вибірковий контроль (щодо регулювання окремих видів кредиту в деяких галузях), регулювання процесу відкриття нових банків, надання дозволу на діяльність іноземних банків або окремих операцій, проведення валютних інтервенцій, використання певних кількісних обмежень (зокрема верхніх меж відсоткових ставок, обмеження кредитування тощо). Основні та додаткові важелі Г.-к. р. необхідно використовувати комплексно, у певній послідовності, в контексті чинного законодавства та виваженої зовнішньоекономічної діяльності. В Україні Г.-к. р. в 90-х проводилось недостатньо ефективно. Так, замість кредитної рестрикції у 1991 – 1995 проводилась кредитна експансія.
Loading...