Конкурентоспроможність країни – здатність економіки однієї держави конкурувати з економіками інших держав за рівнем ефективного використання національних ресурсів, продуктивності господарства й забезпечення на цій основі високого рівня життя населення. Найважливіша передумова К. к. – активна діяльність держави, яка визначає і здійснює стратегію конкурентоспроможності, встановлює “правила гри” сучасних ринкових відносин. Американські економісти, особливо маркетологи, зазначають, що основою сучасного ринкового успіху є конкурентна
раціональність, тобто уміння думати і діяти швидше, влучніше і найетичніше, проте вони нерідко не враховують той факт, що поки не створено бодай мінімальні ринкові умови, немає сенсу говорити ні про конкуренцію, ні про конкурентну раціональність для компаній, фірм та країн з перехідною економікою. Для підвищення конкурентоспроможності фірм повинна бути використана конструктивна ідея реалізації процесу реорганізації структури, стратегії та культури фірми так, щоб було досягнуто водночас дві ключові цілі: здорові фірми і конкурентна галузева організація. На сучасному етапі зростання та розвиток підприємства,
фірми і компанії шляхом зміцнення його конкурентної позиції може забезпечити ефективний маркетинг, зміцнення зв’язків із споживачами за рахунок їх кращого задоволення порівняно з конкурентами, вдосконалення процесів прийняття та реалізації управлінських рішень. Основними стадіями К. к., на думку М. Портера, є стадії факторів виробництва, інвестицій, інновацій та багатства. За цією класифікацією Україна належить до першої стадії. Важливий крок у запровадженні, формуванні та забезпеченні конкуренції – усунення внутрішніх перешкод для вступу на ринок, передусім створення сприятливих умов для виникнення нових підприємств, які більш схильні до інновацій, сприяють пожвавленню конкуренції та ін. У 2002 США посідали 1-ше місце серед 80 розвинених країн світу за такими показниками: 1) конкурентоспроможність між країнами, тоді як Великобританія посіла 11-те місце, Японія – 13-те, Німеччина -14-те; 2) конкурентоспроможність фірм і компаній, тоді як Великобританія – 2-ге, Німеччина – 3-тє, Японія – 4-те; 3) рівень технологічного розвитку. Так, частка США у світовому експорті телекомунікаційного і навігаційного устаткування становила 20%, Японії – 17%, Німеччини – 7%; в експорті мікроелектроніки частка США становила 19%, Японії – 21%, Південної Кореї – 10%; в експорті авіаційного і ракетно-космічного устаткування частка США становила 40%, Франції – 20%, Великобританії – 9%, в експорті засобів інформатики частка США становила 19%, Японії – 15%, Сінгапуру – 12%; в експорті медичного устаткування і матеріалів частка США складала 27%, Німеччини – 15%, Японії – 10%; в експорті промислових і наукових приладів та матеріалів частка США – 28%, Японії – 18%, Німеччини – 14%. Загалом частка США на світовому ринку наукоємної продукції становить близько 40%, Японії – 30%, Німеччини – 16%, Росії – 0,3%. Отже, К. к. за сучасних умов визначається передусім рівнем інноваційної спрямованості економіки. На думку М. Портера, глобалізація економіки висуває на перший план залежність К. к. від конкурентоспроможності передових галузей, які, в свою чергу, визначаються специфічними знаннями, рівнем інновацій, втілених у кваліфікованій робочій силі та організаційних механізмах та ін. Важлива роль у зростанні К. к. належить державі, зокрема проведенні нею науково-технічної політики. Тому на фінансування науково-дослідних робіт у США 1998 було витрачено понад 220 млрд дол., а до 2008 ця сума зросте до 385 млрд дол. (приблизно половини таких витрат у світі). Діяльність держави у цій сфері повинна органічно поєднуватись з науково-дослідними роботами в могутніх корпораціях.
Loading...