Кооперативне підприємство (кооператив) – добровільне об’єднання індивідуальних виробників на основі кооперативної власності на різноманітні об’єкти привласнення й демократичного управління нею з метою раціонального використання всіх ресурсів і поліпшення умов та рівня життя своїх членів. Згідно з визначенням Міжнародного кооперативного альянсу (1995), К. п.(к.) – це “автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб і прагнень за допомогою підприємства,
що перебуває у спільному володінні та управляється демократично”. Основні види К. п.(к.) у країнах Заходу: сільськогосподарські, споживчі, виробничі (в т. ч. робітничі), житлові (житлово-будівельні, житлово-орендні, житлово-експлуатаційні та ін.), риболовецькі, кредитні (позико-ощадні, страхові, ощадні, кооперативні банки), шкільні, лікарняні, туристичні та ін. Значного розвитку вони набули в Італії, скандинавських країнах, Франції, США, Канаді, Японії. Загалом наприкінці XX ст. К. п.(к.) різних видів і форм обслуговували у розвинених країнах світу бл. 20% населення, у постсоціалістичних країнах – майже 40% населення,
у слаборозвинених державах – понад 30% населення. Для них характерний високий ступінь пристосування до постійно змінюваних умов і збереження при цьому демократичних тенденцій розвитку. Вони мають міжгалузевий характер, що дає можливість вишукувати ресурси, вкладати кошти, надавати послуги населенню, здійснювати підготовку й перепідготовку кадрів, фахівців, керівників, забезпечує збут продукції і товарів на ринках. На початку 70-х XX ст. К. п.(к.) швидко розвивалися у сфері послуг: кооперативи службовців, прибиральників, ремонтників будинків, таксистів, автотранспортників, працівників громадського харчування, товариства інформатики, допомоги інвалідам, людям похилого віку, власників і працівників готелів, пляжів, кемпінгів, редакцій деяких газет, видавництв та ін. Особливістю деяких К. п.(к.) є те, що їх членами можуть бути тільки особи, які мають стаж роботи не менше шести років. Робітники у К. п.(к.) працюють продуктивніше, постійно вносять свої пропозиції щодо поліпшення їх діяльності. Нерідко вони для зміцнення фінансової бази підприємства відмовляються від частини заробітку й розподілу прибутку впродовж 1-2 років. За рахунок коштів К. п.(к.) організовується медична допомога інвалідам, обслуговування людей похилого віку, утримуються дитячі ясла тощо. К. п.(к.), що утворилися на базі закритого підприємства, держава може надавати фінансову допомогу (в Італії – втричі більшу, ніж зібраний робітниками капітал). У багатьох країнах витоки кооперації – у товариствах взаємодопомоги. Пізніше виникли виробничо-трудові кооперативи в різних галузях. Водночас у процесі такої еволюції з’являлося багато фіктивних кооперативів, які займалися спекуляцією, намагалися здобути фінансові привілеї. У 70-90-ті у деяких країнах Західної Європи відбувалася технічна модернізація К. п.(к.) у більшості галузей і сфер економіки. Наприкінці 90-х в Італії, Швеції та деяких інших країнах вони стали засобом формування нових економічних відносин і форм соціальної солідарності та взаємодопомоги. Члени кооперативу отримували блага і послуги за вигіднішими цінами, ніж на ринку, або вищу ніж на підприємствах некооперативного типу заробітну плату. Так водночас забезпечувалися демократичний характер розвитку К. п.(к.), принципи самоуправління, активна участь працівників у керівництві кооперативним рухом, а отже, значною мірою долається відчуженість працівників від засобів виробництва. Кооперативи також сплачують у вигляді податків встановлені державою суми з різних видів соціального страхування і до спеціальних фондів. Дрібні виробники у кооперативах мають змогу користуватися дорогими машинами та устаткуванням. У кооперативах Мандрагона (Іспанія), які вважаються найдосконалішими, вступним внеском є сума, що дорівнює річній заробітній платі. Переважно більшу частину цього внеску авансує кооператив, а відтак упродовж двох років вона вираховується з заробітної плати. Кожний член кооперативу має індивідуальний рахунок, на якому фіксується його частка в сукупній власності кооперативу і на який відраховується 8% річних (поряд з іншими платежами). Отримувану наприкінці року частку прибутку вписують у кредит, а збитки – в дебет. Кошти з цього рахунку можуть використовуватися для колективного інвестування. Індивідуальний рахунок члена кооперативу зростає незалежно від його внеску у приріст прибутку всього підприємства (до складу кооперативу входять понад 170 колективних підприємств: промислові, сільськогосподарські та ін.) і визначається кваліфікацією чи розрядом, які встановлюються залежно від місцевих норм оплати певних видів робіт, але демократичним шляхом і коливаються в межах від 1 до 6. Відповідно до цього на індивідуальних рахунках розподіляються отриманий прибуток або збитки (сума збитків не може перевищувати 30%). Протягом року членам кооперативу виплачують аванс, а наприкінці року отриманий чистий річний дохід розподіляється між індивідуальними рахунками або інвестується відповідно до колективного рішення тощо. Рішення ухвалюються за принципом “один член-один голос” з перевагою в 2/3 голосів на загальних зборах. Членам кооперативу виплачують пенсію. Всі питання життя кооперативу спершу обговорюються на рівні окремого підприємства. У кооперативі може працювати не більш як 5% найманих працівників. Водночас діяльність К. п.(к.) має й недоліки. Так, кооперація набуває ознак великих капіталістичних підприємств, які використовують аналогічні методи боротьби з метою виживання (дорога реклама, раціоналізація виробництва та ін.). Крім того, непоодинокими є порушення демократичних норм управління кооперативами, а керівництво зосереджується в руках адміністративного й технічного персоналу. Найбільшою мірою це властиве кооперативам в Україні.
Loading...