КУЛІ Чарлз Хортон
Соціологія короткий енциклопедичний словник
КУЛІ Чарлз Хортон (1864 – 1929) – амер. соціолог, проф. Мічиганського ун-ту, один з основоположників інтеракціоністського напряму в соціології, автор концепцій малих груп та “дзеркального “Я”. Намагаючись подолати протиставлення особи й суспільства, індивідуального та соціального, К. у своїх працях “Природа людини і соціальний порядок” (1902), “Соціальна організація” (1909), “Соціальний процес” (1918) та ін. розглядає особу й суспільство в процесі органічної взаємодії, оскільки
У системі сусп. і міжособистісних зв’язків К. виділяє два типи утворень, через функціонування яких органічно переплітається й інтегрується заг. та індивідуальне в людині. Це первинні групи та вторинні соціальні ін-ти. К. започаткував теорію малих груп і увів цей термін у наук, ужиток.
Первинні групи – це тривкі, сталі малочислені спільноти, такі як сім’я, дитячі ігрові колективи, сусіди, місцеві громади то ін. асоціації, з якими спілкується індивід, Характерними ознаками первинної групи є неформальні зв’язки, безпосереднє спілкування між членами, де стосунки грунтуються
Суспільство існує як цілісний організм завдяки взаємодії між його складовими елементами – індивідами, групами. Основою людських стосунків є комунікація, котру він розуміє як механізм існування і розвитку всіх форм взаємовідносин, зумовлених психічною природою людини. Взаємовідносини між індивідами обумовлюють формування певних асоціацій людей (“первинних груп”), в яких формується самосвідомість індивіда, починаючи від “самовідчуття” до появи соціальних почуттів (кохання, дружби, співчуття та ін.) К. не розмежовує почуття та розум і психологізує останній. Тому “самовідчуття” для нього виступає як синкретичність відчуттєвого, почуттєвого і розумового (раціонального). З інстинктивним “самовідчуттям” індивід починає спілкуватись у первинних групах (батьки, родичі, знайомі, товариші), поступово розширює межі своїх соціальних контактів, взаємодіє з системою “вторинних” елементів, освоює спілкування через інші форми взаємин, засвоює соціальні норми і формується як особистість.
Основою цього процесу соціалізації є концепція “дзеркального “Я” К.
К. стверджує, що соціальність індивіда починається з психол. контактів з іншими людьми, з усвідомлення свого “Я”, розуміння окремішнього, особливого існування інших “Не – Я” (“Він”, “Ми”, “Вони”). З цього започатковується формування соціалізації індивіда, оскільки соціальне – це свідоме, а соціальна дія завжди передбачає пристосування, узгодження індивідом своїх вчинків чи діяльності з уявленнями інших людей про його “Я”. Інші індивіди є тим дзеркалом, завдяки якому соціалізується “Я”: їх сприйняття чи осуд, дозвіл чи заборона, схвалення чи осудження – це ті соціальні механізми, що формують образ власного “Я” індивіда, якому не байдужий “імідж”, що створюється навколо його особи. Це надає індивіду почуття особистої впевненості, гордості, визначеності чи приниження, зневаги, сорому, непевності.
Механізм формування особистісних характеристик у концепції “дзеркального “Я” К. включає три моменти: 1) яким “Я” сприймаюсь іншим індивідом; 2) як він оцінює мій образ; і – як наслідок – 3) почуття гордості чи приниження “Я” (“самоповага” – за термінологією К.).
Таким чином, К. по-своєму розкриває діалектику взаємодії індивідуального та соціального, тобто безособового “Над – Я”, носієм якого є суспільство.
Соціологія К., його концепції малих груп, соціалізації вплинули на розвиток соціології (зокрема, інтеракціоністських концепцій) та психології.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...