Культура як інформаційно-програмна складова життя суспільства
Філософія посбіник
Тема 10. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ
§ 1. Філософія культури серед розділів філософії
Культура як інформаційно-програмна складова життя суспільства
Як форма виділення людини з природи, що уособлює вихід за межі природної детермінації в свободу і творчість, у приборкання суто природних інстинктів (вихованість), у стан моральності, культура накопичує інформацію, яка програмує суспільний поступ. Ця інформація або досвід частково може усвідомлюватись людьми, але частіше вона функціонує як суспільне підсвідоме. Її передання
“Друга природа” є системою знаків, своєрідною мовою, у якій закріплюється досвід. Скажімо, предмети матеріальної культури просто не можуть протиставлятись суто духовним артефактам. Розрізнення “двох” культур втрачає сенс, якщо взяти до уваги, що ті самі матеріальні знаряддя праці поза своєю предметністю мають значно глибші
Предмети матеріальної культури виконують подвійну роль. З одного боку, вони слугують практичним цілям, з іншого – є засобами зберігання і трансляції суспільно-значущої інформації. Тільки у своїй другій функції вони є феноменами культури.
Програми діяльності, поведінки і спілкування, представлені ба-гатоманітністю культурних феноменів, мають складну ієрархічну будову. Назвемо головні рівні програм, закріплених у феноменах культурного середовища.
Перший – реліктові програми – залишки давніх культур, які продовжують жити і впливати на людей. У нашій поведінці ми, не задумуючись, наслідуємо численні міфологеми, пересуди, стереотипи. Ми маємо в собі програми поведінки, які склалися ще в доісторичні епохи і втратили цінність для досягнення успіху у сучасних практичних діях. Хоча…
Другий рівень – це програми поведінки, діяльності, спілкування, які забезпечують сьогоднішнє відтворення, того чи іншого типу суспільства.
Третій рівень закріплених у культурних феноменах програм – це програми суспільного життя, адресовані в майбутнє. Тут знаходить вияв унікальна функція культури – генерування нею проектів майбутнього на основі внутрішнього оперування знаковими системами, що здійснюється через індивідуальні роздуми людей.
Інформаційно-програмна складова культури є системно організованою. Організуючою матрицею культурного досвіду є світогляд. Завдяки світоглядним універсаліям, або категоріям, культура “пакує” конкретно-історичні уявлення людей. Таких “пакунків” досить багато: 1) уявлення щодо просторової локалізації (межі життєвого простору первісного остров’янина і сучасного космополіта – мешканця Всесвіту); 2) уявлення про часові координати буття, певної культури та її носіїв; 3) уявлення про корені та умови відтворення культурного буття; 4) уявлення про головні небезпеки – загрози буттю культури; 5) уявлення про добре і зле, достойне і недостойне культурної людини; 6) уявлення про предмети віри, надії, любові; 7) уявлення про напрями руху культури, до яких варто долучитися і яким потрібно протистояти та багато ін.
З матеріалу теми 1 ми знаємо, що освітнє, виховне, пізнавальне і трудове долучення до культури збігається із соціалізацією особи. Соціалізація завжди була насиллям над індивідом. Це, справді, “мінус” окультурення. Але уявімо індивіда, який цьому “насиллю” не підлягав. Так, він буде самобутнім, але лише у своєму невігластві. Він може заперечувати суспільні впливи на нього, але його власні контрвпливи також будуть заперечуватись. Бо в суспільстві приймаються лише ті новації, ті впливи, які забезпечені наслідковим і спадковим зв’язком з попередніми. А грунтом спадкоємності між наявними традиціями і самобутніми новаціями, вільними від простакуватого невігластва, завжди була окультуреність справжнього новатора. Тож треба пройти і через тиск культурної соціалізації, щоб достойно заперечувати авторитети минулого.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...