Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) – відомий російський економіст, політик, філософ і соціолог, засновник і керівник першої радянської держави. Зробив певний внесок у розвиток методології політекономічного дослідження: 1) виділив суперечності як ядро діалектики, визначив закон єдності і боротьби суперечностей як закон пізнання і застосував принцип суперечності в аналізі багатьох конкретних явищ і процесів. Зокрема, Л. визначав соціалістичний продукт як товар і не-товар, розглядав імперіалізм як поєднання двох суперечливих сторін
(монополії та вільної конкуренції), виділяв у державному устрої те, що необхідно ліквідувати, і те, що доцільно зберегти; 2) сформулював принцип матеріалізму щодо аналізу природи, суспільства і мислення (або матеріалізму взагалі), суспільства та суспільного способу виробництва (передбачає підняття виробничих відносин “до висоти продуктивних сил”, пояснення нових суспільних форм насамперед матеріальними умовами); 3) аргументував положення про те, що для зміни форми привласнення необхідно насамперед змінити форму виробництва, розвинути його суспільний характер; 4) сформулював висновок про перехідний характер,
рухливість, плинність не лише явищ, а й сутності речей. Водночас наголошував на наявності в сутності багатьох якостей (а також властивостей та ін.), характеризуючи перехід нижчої стадії капіталізму у вищу як перехід однієї якості економічної системи в іншу без зміни внутрішньої сутності; 5) виділив закони розвитку і закони функціонування економічної системи; 6) визначив критерій розмежування виробничих відносин, зазначаючи, що вони формуються, не проходячи через свідомість людей, і не залежать від суспільної свідомості. Внесок Л. у розвиток економічної теорії полягає: 1) у формуванні закону переважного зростання засобів виробництва порівняно зі зростанням предметів споживання в капіталістичному суспільстві та відносної незалежності розвитку першого підрозділу суспільного виробництва від другого; 2) в системному аналізі вищої стадії капіталізму (з’ясування комплексу взаємозв’язків між основними ознаками цієї стадії в її субординації) та її взаємодії з нижчою відповідно до вимог закону заперечення заперечення; 3) у формулюванні загального та основного закону вищої стадії – закону породження монополії концентрацією виробництва; 4) у комплексному визначенні економічної, політичної сутності імперіалізму та з’ясуванні його історичного місця; 5) в обгрунтуванні закону нерівномірності економічного та політичного розвитку капіталізму; 6) у виділенні в межах вищої стадії капіталізму двох ступенів (монополістичного та державно-монополістичного капіталізму); 7) обгрунтував категорію “державний капіталізм” та ін. Водночас економічним поглядам Л. властиві окремі методологічні й теоретичні хиби. Методологічно некоректною є його позиція щодо недоцільності розмежування економічного та соціального. Ідея такого розмежування належала П. Струве й була підтримана М. Туган-Барановським. Л. називав її беззмістовною і схоластичною. Позиція Л. у цьому питанні суперечлива. Він вважав, що у главі І “Капіталу” йдеться лише про економічні, а не соціальні відносини. Розкриваючи вимоги до економічного аналізу, наголошував, що такий аналіз враховує лише економічне, а тому потребує доповнення характеристикою соціальних, політичних, правових та інших відносин. Помилковою і непослідовною була позиція Л. щодо періоду дії закону випереджувального зростання засобів виробництва. Він вважав його справедливим лише для періоду заміни ручної праці машинною, що згодом підтвердила практика капіталістичної дійсності, але поширював дію цього закону на весь період існування капіталістичного способу виробництва і навіть на соціалістичне суспільство, що виявилося хибним стосовно економіки розвинених країн світу. Л. наполегливо обстоював (а згодом втілював у практику) необхідність тотального одержавлення економіки за соціалізму, створення єдиної державної фабрики. Полемізуючи з Каутським щодо перспектив створення Сполучених Штатів Європи, Л. вважав їх або неможливими, або реакційними. Створення й діяльність ЄС спростували цю думку Л. Він виявляв також крайній негативізм в оцінці здобутків західних учених у загальній теорії політичної економії, що відіграло реакційну роль у вивченні західної економічної думки, унеможливило в часи СРСР визначення позитивних сторін економікс.
Loading...