Людський розвиток – процес закономірних змін в еволюції людини, що супроводжується появою нових якостей і властивостей і збагаченням старих, розширенням її економічної та соціальної свободи. За сучасних умов для характеристики Л. р. економічне зростання слід доповнювати іншими показниками, які охоплюють увесь спектр розширення економічної і соціальної свободи людини, її участь у вдосконаленні всіх підсистем суспільних відносин та зворотного впливу останніх на кожну людину. Центральним поняттям Л. р. в класичній політекономії певною
мірою стала якість життя людей і отримувані ними нові можливості вибору. Тому представники класичного напряму визначали політичну економію як науку про матеріальне багатство нації, економічні закони, що управляють його розподілом (див. Предмет політичної економії). Значно ширше ці проблеми розглядав Туган-Барановський: “Будь-яка людська особа є верховною метою в собі, тому всі люди рівні як носії святині людської особи. Це і визначає верховний практичний інтерес, з точки зору якого може бути побудована єдина політична економія: інтерес не робітника, капіталіста чи землевласника, а людини взагалі, незалежно від
класової належності”. З погляду сучасності актуальним є висновок, сформульований у першому “Звіті про людський розвиток” за 1990, де зазначалося: “Справжнє багатство країни – це її народ. Мета розвитку полягає у створенні для людей умов, в яких їх життя було б тривалим, здоровим і наповненим творчістю. Цю просту, але важливу істину дуже часто забувають у гонитві за матеріальними та фінансовими благами”. Проте прихильники економічного лібералізму часто плутають засоби (побудова ринкової економіки) з метою, якою має бути поліпшення якості життя людей. Найповніше ця мета втілена в індексі розвитку людського потенціалу (див. Індекс людського розвитку). У “Доповіді про розвиток людини за 1995 рік” запроваджено два нові сукупні показники: індекс розвитку з урахуванням тендерного фактора (ІРГФ) і показник розширення можливостей жінок (ПРМЖ), що відображають тендерні диспропорції у сфері Л. р. У 1999 ПРМЖ було розраховано для 102 країн. Перші три місця посідають Норвегія, Швеція і Данія (відповідно 0, 810, 0, 777 і 0, 765), в яких створено широкі можливості для участі жінок в економічному та політичному житті, найнижчі ПРМЖ у Нігеру (0, 120), Пакистану (0, 176) й Того (0, 185). У 70 країнах ПРМЖ нижчий від 0, 500, що свідчить про необхідність розширення у них економічних та політичних можливостей жінок. У “Доповіді про розвиток людини за 1997 рік” вперше було запропоновано визначення концепції злиденності та розроблено відповідний сукупний показник – індекс злиденності населення (ІЗН). Розрізняють індекс злиденності населення для країн, що розвиваються (ІЗН-1), та індекс злиденності населення для промислово розвинених країн (ІЗН-2). ІЗН-1 виявляється у відносно ранній смертності, щодо освіти – в ізоляції від світу читання та комунікацій; щодо достойного рівня життя – у загальній забезпеченості економічними ресурсами. В ІЗН-2 до цих трьох елементів додається ще один – соціальна ізоляція. Значення ІЗН-1, розрахованого 1999 для 92 країн, змінюється від 26% у Барбадосі до 65, 5% у Нігері, у 37 країнах із 92 ІЗН-1 перевищує 33% (тобто третина їх населення живе в умовах злиденності). ІЗН-2 було розраховано для 17 промислово розвинених країн. У Швеції він був найнижчим (7%), У Нідерландах і Німеччині – відповідно 8,3 і 10,4%. Найвищий рівень злиденності за ІЗН-2 – у США (16,5%), Ірландії (15,3%) та Великобританії (15,1%). Проте високий ІРЛП (індекс розвитку людського потенціалу) не завжди свідчить про низький рівень злиденності населення. Так, в усіх 17 країнах ІРЛП не нижчий 0,894, – в них досягнуто високого рівня розвитку людського потенціалу, однак рівень злиденності тут різний.
Loading...