Механізми й закони научіння – НАУЧІННЯ Й УЧІННЯ
Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
РОЗДІЛ 3
1 НАУЧІННЯ Й УЧІННЯ
1.2. Механізми й закони научіння
Научіння людини може здійснюватись у різноманітних формах. У числі таких форм научіння можна виділити наступні:
– імпринтинг, або закарбування в механізмах реалізації, передбачає готовність організму до розгортання певних інстинктивних програм при зустрічі зі значимим стимулом;
– респондентне научіння як наслідування поведінки навко-лишніх за механізм реалізації має схему класичного обумовлення,
– оперантне научіння, або научіння шляхом спроб і помилок, передбачає закріплення реакцій, що позначаються подіями, які настають за ними як бажаний наслідок, тобто виступають у вигляді підкріплення;
– вікарне научіння – це научіння через спостереження й аналіз особливостей стратегій поведінки навколишніх;
– вербальне научіння як процес здобування соціального досвіду через засвоювання
Три останні механізми є найхарактернішими для учіння. Вербальне научіння виступає психологічною основою організації її навчання й пізнавального розвитку людини. Оперантне й вікарне научіння активніше використовуються в процесі виховання особистості.
Розгляд класичної концепції научіння Е. Торндайка в змозі поглибити уявлення про зміст научіння та його окремі психологічні механізми. Цей відомий американський дослідник вважав научіння загально-біологічним процесом. У його тлумаченні функцією научіння є часткова адаптація до життєвого середовища, а сутність цього процесу – в утворенні зв’язків між середовищними стимулами й відповідями нервової системи на них. У результаті здійснення ряду експериментальних програм, для яких вчений уперше в психологічній науці запропонував методики об’єктивного дослідження, у 1914 р. він сформулював основний принцип научіння тварин – тварини научуються через спроби й помилки, а основним результатом їхньої активності є досягнення стану задоволеності. Він сформулював і ряд законів научіння, поширивши їх і на людину. Як основні закони далі зазначимо такі:
1. Закон ефекту (успіху) полягає в тому, що сила зв’язку збільшується, якщо результатом певної реакції на певний стимул є задоволення. Задоволення – це стан тварини, до якого вона постійно прагне, а досягнувши його, нічого не робить, щоб щось змінити.
2. Закон вправ як необхідне доповнення до закону ефекту. Його суть: сила зв’язку збільшується при збільшенні кількості відповідей на певний подразник. Повторні дії впливають на зміцнення зв’язків не самі по собі, а через результат. Інтеграцією цих двох законів є таке твердження: ніяке повторення не веде до закріплення, якщо не має позитивного результату.
3. Закон готовності: швидкість утворення зв’язку залежить від його відповідності актуальному станові індивіда, тобто швидкість зв’язку зумовлена ступенем готовності до функціонування нервових центрів, які регулюють певну реакцію.
4. Закон множинності зв’язків: індивід досягає мети не зразу, а через ряд реакцій, з яких добираються найдоцільніші.
5. Закон диспозиції (настанови): ефективність научіння залежить не лише від зовнішніх умов, а й від характеру спрямованості індивіда.
6. Закон селекції (вибору): підкреслює наявність у суб’єкта научіння здатності правильно добирати дії серед різних можливостей.
7. Закон аналогії: внаслідок подібності двох ситуацій знайомої і незнайомої, індивід набуває здатності орієнтуватися в останній.
Ці основні закони і кілька похідних (замінності зв’язків, полярності, інтенсивності), які Е. Торндайк виводив уже умовивідно, він переносив з тварин на людину, стверджуючи, що його закони працюють від черв’яка до Арістотеля. Розбіжності між научінням людини та тварини Е. Торндайк вбачав чисто механістично у кількості зв’язків, швидкості утворення їх і складності переплетення. А принципова відмінність психічної організації людини полягає лише в численності нервових зв’язків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...