Монопольний прибуток – форма прибутку та реалізації монополістичної власності на вищій стадії розвитку капіталізму. її різновиди – М. п. промислових, торговельних, транспортних, банківських та інших монополтоістичних (у т. ч. олігополістичних) об’єднань. На нижчій стадії розвитку капіталізму привласнення М. п. не було закономірністю. На вищій стадії розвитку капіталізму М. п. привласнюють насамперед промислові монополії внаслідок монополізації та експлуатації найбільш освіченої і кваліфікованої робочої сили, через упровадження
найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці, використання передової наукомісткої техніки і технології, найкращих джерел сировини та ін. Завдяки цьому промислові монополії виробляють основну масу товарів з відносно низькими (монополістичними) витратами виробництва, а за допомогою маркетингу вони ретельно вивчають попит, формують його, маневрують завантаженням виробничих потужностей і не допускають перевищення пропозицією попиту, скорочують обсяги виробництва відповідно до суспільних потреб. Через контрактну систему монополії укладають договори з десятками тисяч дрібних і середніх підприємств,
диктуючи їм ціни, що також є одним із джерел привласнення М. п. Економічна могутність монополій дає їм змогу впливати на політику урядів. Зокрема, союзи підприємців розробляють законопроекти, подають їх у законодавчі органи, впливають на їх ухвалення (через лобістські організації, підкуп та ін.), внаслідок чого монополістична власність значною мірою перетворюється на економічну й політичну владу, сприятливу для монополій податкову, амортизаційну, кредитну політику. Отже, промислові (а також торговельні, транспортні, банківські та ін.) монополії мають можливість привласнювати частину М. п. у сфері розподілу і перерозподілу. Основними складовими М. п. є: 1) середній прибуток, який отримують також дрібні та середні капіталістичні підприємства; 2) монопольний надприбуток як результат монополізації сфери безпосереднього виробництва, обігу, розподілу та споживання; 3) надлишковий прибуток як різниця витрат виробництва на передових (монополістичних, у т. ч. олігополістичних, підприємствах) і підприємствах немонополізованого сектора економіки. Привласнення М. п. здійснюється також через механізм “ножиць цін” – монопольно високих (порівняно з витратами) на продукцію, яку продають монополії, і монопольно низьких на товари, які вони купують. Частину сукупної додаткової вартості промислові монополії перерозподіляють на свою користь завдяки виробництву основної маси продукції за індивідуальною вартістю, нижчою від суспільної або ринкової вартості, з одного боку, і через те, що висока органічна будова капіталу в монополізованому секторі економіки захищає їх від втрат при формуванні цін виробництва, а самі монополії (у т. ч. олігополії) утруднюють внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренцію – з іншого. Монопольна ціна виробництва складається з: 1) монопольно низьких витрат виробництва (індивідуальної вартості на підприємствах великих монополій); 2) монопольно високого середнього прибутку і надлишкового прибутку монополій. Для малих і середніх підприємств ціна виробництва складається з витрат виробництва на цих підприємствах і середньої норми прибутку немонополізованого сектора, що частково перерозподіляється на користь монополій. Тому за панування великих монополій встановлюється не одна, а дві норми середнього прибутку. Прибутки великих корпорацій є, по-перше, стабільнішими; по-друге, у складі багатогалузевих концернів існують збиткові підприємства, але їх активи враховуються при обчисленні норми прибутків, що знижує норму прибутків; по-третє, виступаючи як акціонерні товариства, ці підприємства змушені виплачувати частину прибутків у формі дивідендів; по-четверте, частину прибутків корпорації виплачують у формі жалування вищим менеджерам (її не зараховують до прибутку) (див. Менеджери). Монополії (в т. ч. олігополії) привласнюють М. п. навіть у роки кризових спадів виробництва. Найвищий монопольно високий прибуток привласнюють військово-промислові концерни. Основні джерела М. п.: 1) додаткова вартість, отримана внаслідок посилення експлуатації найбільш освіченої і кваліфікованої робочої сили; 2) частина додаткової вартості, створюваної найманими працівниками на малих і середніх капіталістичних підприємствах і привласнюваної через механізм цін; 3) частина вартості, створюваної дрібними товаровиробниками, в т. ч. фермерами, і привласнюваної транспортними, промисловими, банківськими монополіями; 4) частина вартості, створюваної працівниками в економічно слаборозвинених країнах і привласнюваної через експлуатацію дешевої робочої сили, нееквівалентний обмін у сфері торгівлі та ін.; 5) частина доходів з державного бюджету внаслідок здійснення податкової, фінансово-кредитної, амортизаційної та інших видів політики.
Loading...