Національна економіка
Економіка
Національна економіка
Сукупні доходи й сукупні витрати
Основна Макроекономічна тотожність (тотожність доходу) відбиває рівність доходів і витрат. У процесі створення валового внутрішнього продукту (ВВП) всі суб’єкти одержують доходи в тій чи іншій формі. Таким чином, сума всіх доходів має дорівнювати величині вартості всіх вироблених товарів і послуг. Нормальна умова розвитку економіки – це реалізація всіх вироблених благ, що дає можливість відшкодувати витрати й відновити процес виробництва. Для цього всі доходи
Структура сукупних доходів:
1) заробітна плата;
2) рентні платежі як доходи власників обмежених ресурсів, що здаються в оренду;
3) відсоток як дохід власників грошового капіталу, наданого в кредит бізнесу;
4) прибуток як форма доходу підприємців (прибуток поділяється на дохід від власності
5) амортизація – особливий вид доходу підприємства, що формується як відрахування на купівлю інвестиційних товарів для заміни зношеного устаткування;
6) непрямі податки, які можна розглядати як “незароблений” прибуток держави (до непрямих податків належать: податок на додану вартість – ПДВ, акцизний збір, мито).
Сукупні витрати включають:
1) витрати споживача (C);
2) інвестиційні витрати бізнесу (I);
3) державні витрати на товари і послуги (G);
4) чистий експорт (Х) як різниця між експортом та імпортом.
Умова рівності доходів і витрат виявляється в тім, що ВВП – основний показник економічного розвитку країни може розраховуватися методом витрат і методом доходів. Для аналізу макроекономічної рівноваги важливо, що сукупність усіх витрат являє собою сукупний попит. Класична теорія передбачає можливість автоматичного встановлення рівноваги між доходами й витратами через зміну цін, зарплати, ренти, відсотка – через дію законів попиту та пропозиції. Теорія Кейнса визначає державу як головного “регулювальника” рівноваги; при цьому вона використовує монетарну та фіскальну політику (схема 13).
Якщо витрати перевищують доходи, то в суспільстві буде спостерігатися інфляція. Держава повинна знизити сукупний попит, тобто при тих самих доходах знизити можливість їхньої витрати. Для цього підвищуються податки як зі споживачів, так і на бізнес. Держава знижує витрати, але їй потрібно також знизити кількість грошей в обігу: для цього підвищуються облікова відсоткова ставка, норма банківських резервів. У такий спосіб держава проводить політику стримування.
При перевищенні доходів над витратами виникає проблема зайнятості. У цьому випадку гроші не потрапляють до виробників товарів і послуг, бо не витрачаються. Бізнес скорочує попит на робочу силу – зростає безробіття. Держава застосовує стимулюючі методи, спрямовані на збільшення витрат. Методи фіскальної політики – зменшення податків і збільшення державних витрат. Методи монетарної – зниження облікової відсоткової ставки та норми обов’язкових резервів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...