Неспроможність ринкового регулювання економіки – неспроможність ринку, ринкових важелів саморегулювання розв’язати ключові проблеми соціально-економічного розвитку провідних країн світу. На нижчій стадії розвитку капіталізму (впродовж XVI – XIX ст.) рівновага національного ринку досягалася головно впливом ринкового механізму, який здійснювався через вільне ціноутворення, свободу економічної діяльності суб’єктів господарювання, вільну конкуренцію тощо. Такий механізм функціонував безперебійно впродовж приблизно трьох століть.
Уперше його неспроможність виявилася під час економічної кризи 1825. Остаточного краху система ринкового саморегулювання зазнала під час світової економічної кризи 1929-1933. Найвагоміша причина кризи механізму ринкового саморегулювання економіки – розвиток системи продуктивних сил, їх ускладнення, що характеризується: 1) появою нових елементів, зокрема науки. Н. р. р. е. особливо виявилася з відокремленням науки у продуктивну силу і формуванням у її складі такого напряму її розвитку, як фундаментальні наукові дослідження; 2) суттєвими кількісно – якісними змінами в традиційних елементах системи продуктивних
сил. Зокрема, ринок робочої сили, її якість у XIX ст. були переважно надзвичайно простими (з низьким рівнем освіти, кваліфікацій, потреб та ін.), тому не було потреби в загальнонаціональному масштабі витрачати величезні кошти на розвиток освіти, охорони здоров’я, перекваліфікацію. У 2005 держава у США спрямовувала на розвиток охорони здоров’я – понад 800 тис. дол.; 3) поступовим наростанням труднощів у взаємодії людини з природою, виникненням екологічної кризи. Ринок позбавлений внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до охорони природи. Він не може враховувати екологічний фактор, який не має ринкової ціни; 4) неспроможністю ринкової системи рівномірно розвивати регіони країни, продуктивні сили, забезпечувати відносно однаковий рівень життя населення, його зайнятість, справедливий розподіл і соціальну захищеність людей; 5) поглибленням усуспільнення виробництва і праці, що виявилося у зростанні кількості галузей і пожвавленні міжгалузевих зв’язків (у США лише в промисловості налічується до 700 галузей). Для координації цих процесів у масштабах національного господарства необхідний єдиний центр управління; 6) значним ускладненням відносин власності (збільшенням суб’єктів власності), У США, наприклад, кількість таких суб’єктів після другої світової війни зросла майже на 18 млн. Для утримання економічної системи у стані рівноваги держава має сформувати для них єдину нормативну базу, виробити науково обгрунтовану політику оподаткування та ін.; 7) необхідністю формування і здійснення єдиної цілісної системи державного регулювання економіки, в т. ч. економічної політики, а також збору, обробки та використання для цього розгалуженої системи інформації; 8) нездатністю недержавних структур провадити єдину грошово-кредитну політику; 9) неспроможність ринкового механізму подолати монополізм, монополістичні тенденції в економіці, наростання інфляції, кризи надвиробництва та інші негативні явища, породжені ним, тобто ринкова економіка неспроможна забезпечити стабільне економічне зростання; 10) неспроможність ринкової економіки забезпечити економічний суверенітет країни, її входження в регіональні та світові економічні організації. Ще більшу Н. р. р. е. він виявляє в межах світової системи господарства, світового ринку, в регулюванні світогосподарських зв’язків (торгівлі, валютних відносин та ін.). Обмеженість ринкового механізму у цих сферах не означає, однак, що ринкові регулятори тут цілком зайві. їх доцільно використовувати в органічному поєднанні з державним і недержавним регулюванням, однак пріоритет у забезпеченні збалансованості національного і світового ринків, у встановленні (або відновленні) названих вище пропорцій і усуненні багатьох “вузьких місць” розвитку сучасної економічної системи належить державі. В майбутньому значення державного та наднаціонального регулювання зросте через загострення передусім багатьох глобальних проблем.
Loading...