Нові форми експлуатації – якісно нові форми привласнення додаткового і частини необхідного продукту за умов сучасного капіталізму та глобалізації економіки. Такими формами є, по-перше, привласнення могутніми монополіями частини прибутку (а отже, здебільшого додаткового продукту, створеного найманими працівниками) малих і середніх капіталістичних підприємств через контрактну систему; по-друге, привласнення більшої частини додаткового і частки необхідного продукту на підприємствах не монополізованого сектору економіки. Таке привласнення
відбувається завдяки тому, що на малих і середніх підприємствах, як правило, відсутні профспілки, не укладаються колективні договори, а тому не здійснюється вагомий соціальний вплив на рівень оплати робочої сили, існує дискримінація при такій оплаті. По-третє, через механізм монополістичного ціноутворення відбувається експлуатація найманих працівників та їхніх сімей як споживачів. По-четверте, привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створеного мігрантами, в тому числі українськими. Так, США наприкінці 90-х XX ст.- на початку XXI ст. щорічно привласнюють бл. 10 млрд дол. чистого прибутку, створеного
мігрантами. По-п’яте, через механізм податкової експлуатації. У даному разі така експлуатація відбувається тому, що, як правило, допомога держави у формі соціальних виплат менша за вилучені у найманих працівників податки. По-шосте, експлуатація найманих працівників у ТНК шляхом суттєвого заниження заробітної плати у дочірніх підприємствах та філіалах таких корпорацій. Наявність цих та інших Н. ф. е. доводить безпідставність тверджень багатьох західних і деяких українських та російських економістів про відсутність експлуатації за сучасних умов. Так, російський економіст Ю. Кочеврін стверджує, що “Самуельсон аргументував положення про симетрію між працею і капіталом за умов економічної свободи і конкуренції як на боці праці, так і на боці капіталу. За цієї ситуації… праця здатна такою ж мірою бути наймачем капіталу, як капітал – наймачем праці”. Хибністю таких тверджень є: по-перше, ототожнення капіталу із засобами виробництва, яке бере свій початок з теорії А. Сміта. Якщо дотримуватись наукового погляду на цю проблему, то капітал взагалі не можна наймати, оскільки провідною ознакою цієї категорії є соціальна форма (виробничі відносини між найманими працівниками і капіталістами), а засоби виробництва є лише знаряддям експлуатації. Якщо ототожнювати засоби виробництва із капіталом, то такий капітал є навіть у найбідніших селян (лопата, граблі). Тому цілком слушно Й. Шумпетер називав засоби виробництва не капіталом, а майном; по-друге, оренда трудовими колективами засобів виробництва означає не наймання капіталу, а формування трудової колективної власності, а отже, важливий елемент соціалістичної економічної системи, що формується за умов капіталізму. В даному разі Маркса слід критикувати за те, що він заперечував можливість виникнення елементів соціалізму при капіталізмі, обмежуючи цей процес лише матеріальними передумовами соціалізму; по-третє, Ю. Качеврін дотримується хибної концепції “факторів виробництва”. Набагато краще цю проблему розумів ще на початку XX ст. Генрі Форд, який стверджував, що “прибуток випливає лише з праці”; по – четверте, теза про симетрію праці і капіталу не підтверджується практикою капіталістичної дійсності; по – п’яте, в його позиції відсутнє чітке розмежування необхідного і додаткового продуктів та ін.
Loading...