Плюралізм економічної системи – існування і взаємодія різних технологічних способів виробництва, організаційно-економічних відносин, типів і форм економічної власності та господарських механізмів у межах національної економічної системи. Так, у країнах з високим і середнім рівнями розвитку економічна система базується на поєднанні трьох типів технологічного способу виробництва; у країнах із середнім рівнем розвитку переважає технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці; у розвинених країнах світу – технологічний
спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. В більшості країн світу з низьким рівнем розвитку економіки технологічний спосіб виробництва базується переважно на ручній праці. Залежно від того, який технологічний спосіб виробництва домінує, формуються відповідна структура організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності, господарського механізму, соціальна й політична структури суспільства. Технологічний спосіб виробництва в Україні заснований переважно на машинній (до того ж низької якості) та ручній праці (ручною працею зайнято бл. 40% працівників) і лише частково (бл.
10%) – на автоматизованій, але нижчої якості. Внаслідок цього вона значно відстає від розвинених країн світу за розвитком людини (людини – працівника і людини – власника), зокрема за рівнем вищої освіти працездатного населення, формуванням творчих і організаторських здібностей та ін.), засобів виробництва, науки, інформації, суспільного поділу праці тощо. Загальна закономірність розвитку світової цивілізації – адекватність технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці, натуральному господарству (його домінуванню), технологічному способу виробництва, заснованому на машинній праці – ринковій економіці, а технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, – змішаній та соціалізованій економіці. Першому з них найбільшою мірою відповідають авторитарні, командні методи управління, другому – ринкові важелі регулювання економіки, третьому – органічне поєднання державного та наддержавного регулювання з корпоративною планомірністю, ринковими важелями. В докапіталістичних формаціях переважало натуральне господарство, авторитарні (крім первіснообщинного ладу) методи управління, що грунтувалися на позаекономічному примусі. У розвинених країнах світу в різних співвідношеннях спостерігається поєднання трьох методів регулювання макро – і мікроекономічних процесів. Технологічному способу виробництва, що базується на ручній праці (крім первіснообщинного ладу), найбільшою мірою відповідає індивідуальна (приватна) форма власності (на власній праці та на експлуатації). Технологічному способові виробництва, заснованому на машинній праці, – колективна форма різних типів власності (капіталістична, кооперативна, трудова). Найадекватніші форми власності для технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, – інтегрована капіталістична власність і трудова колективна власність. Своєю чергою, на таку закономірність, форми її розвитку впливають політика, право, мораль, історичні традиції та інші надбудовні чинники. У сучасному господарському механізмі ринкові важелі управління економікою мають органічно поєднуватися з корпоративним управлінням, державним і наддержавним регулюванням (економічними, правовими та адміністративними методами). Це своєрідний плюралізм форм і методів регулювання (його ядром у розвинених країнах Заходу є державне регулювання), який забезпечує планомірний розвиток економічної системи, що здійснюється впровадженням національного планування у формі державного регулювання, програмування і прогнозування економіки, щорічного затвердження державного бюджету та ін. Як стверджують англійські економісти Д. Штурман і С. Тіткін, у США, Японії, Західній Європі в управлінні господарством було більше реального централізму, ніж у СРСР. У 90-х XX ст. в Україні було зруйновано не лише бюрократичний, а й раціональний централізм в управлінні економікою, що у поєднанні з упровадженням недосконалих форм ринкової економіки (модель XIX ст.), іншими причинами призвело до глибокої економічної кризи. Центральна ланка у формуванні економічних передумов побудови розвиненої економічної системи в Україні – досягнення реального плюралізму типів і форм економічної власності, якого не було за командно-адміністративної системи. Створення економічних передумов реального плюралізму форм власності в Україні можливе, якщо частка держави становитиме 30 – 35% і в процесі роздержавлення економіки виникнуть конкурентні основні типи власності; державна, колективна і приватна. Проте цей оптимум було порушено внаслідок тотальної приватизації державної і колективної власності. За останні три – чотири десятиріччя XX та на початку XXI ст. частка державної власності на засоби виробництва в деяких країнах Західної Європи стабілізувалася на рівні 12 – 15%, дещо зменшившись у 80-х внаслідок здійснення політики приватизації та роздержавлення, а частка власності на ВВП у більшості розвинених країн стабілізувалася на рівні 45-65% (у США – 33%). Частка приватної власності у привласненні сукупних доходів у США (підприємства індивідуальних капіталістів, дрібних товаровиробників та ін.) не перевищує 10%. Решта власності – її колективні форми (див. Власність колективна). Проміжною є власність великих акціонерних компаній, у межах якої поєднуються ознаки переважно колективної капіталістичної та (частково) трудової колективної власності. Найгуманніша форма власності – трудова колективна власність. Тому у контексті світового досвіду нераціонально орієнтувати трансформацію економічної системи в Україні на виняткове домінування приватної власності.
Loading...