Привласнення – процес реалізації відносин економічної власності, що здійснюється певними суб’єктами в межах кожної зі сторін суспільного способу виробництва й відображає власність у динаміці, кількісно-якісних та сутнісних перетвореннях. Щодо методології економічного дослідження, зокрема вимог принципу суперечності, у процесі П. виділяють матеріально-речовий зміст і суспільну форму. Матеріально-речовий зміст П. – відношення людини і природи у процесі праці, виробництва матеріальних благ, створення споживних вартостей (вилучення
корисних властивостей з предметів природи). Теоретичним вираженням цього змісту є загальноекономічні закони – закон економії часу, закон зростання продуктивності праці, закон переходу функцій від особистих до речових факторів виробництва та ін.; категорії – праця, предмети праці, засоби праці, засоби виробництва, споживна вартість та ін. Основні суб’єкти сучасного процесу П. щодо матеріально-речового змісту – наймані працівники. Суспільна форма П. – виробничі відносини між людьми з приводу привласнення створених у процесі праці матеріальних благ і послуг в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому
виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Конкретними формами суспільного П. у сфері безпосереднього виробництва є необхідний і додатковий продукти, інтенсивність праці, робочий день, відчуження від процесу праці, відчуження від власності та ін.; у сфері обміну – еквівалентний та нееквівалентний обмін, ціна, конкретні види цін та ін.; у сфері розподілу – заробітна плата, прибуток, рента, відсоток, податки та ін.; у сфері споживання – рівень споживання послуг, рекреаційних ресурсів, матеріальних благ. Деякі з цих форм у межах окремих суспільно-економічних формацій наповнюються специфічним соціально-економічним змістом. У процесі значного ускладнення економічної системи за капіталізму суспільними формами П. є наймана праця, зростання вартості, заробітна плата, підприємницький дохід, позичковий відсоток, торговий прибуток, рента, економічний примус до праці, монопольний прибуток тощо, що означає появу якісно та сутнісно нових суспільних форм. У діалектичній єдності матеріально-речового змісту і суспільної форми категорія П. за капіталізму виступає як процес функціонування та розвитку продуктивних сил і реалізації відносин економічної власності; як єдність процесу праці та процесу зростання вартості; як процес праці та процес управління і контролю за працею; як суспільний характер виробництва і капіталістична форма П. та ін. Юридичними формами П., за допомогою яких економічна власність зі стану спокою переходить у рухомий стан, є передусім такі категорії права, як володіння, розпорядження і користування. Г1. має суб’єктивно-об’єктивний характер. Це означає, що воно не може відбуватись як за відсутності предмета, об’єкта, що привласнюється, так і певних економічних суб’єктів, які здійснюють П. конкретних об’єктів. Завдяки аналізу процесу П. можливим є теоретичне вираження економічних відносин між найманою працею і капіталом (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності), законів розвитку відносин економічної власності, а також переходу законів розвитку простого товарного виробництва в закони капіталістичного П. Найважливіша підсистема капіталістичного П. – П. додаткової вартості в процесі безпосереднього виробництва. На вищій стадії капіталізму істотно зростає роль державного П. значної частки національного доходу (див. Держава). Основними суб’єктами П, за сучасного капіталізму в межах національних країн є окремий індивід, колектив і держава. Серед індивідів суб’єктами П. виступають індивідуальний власник – працівник (що не наймає робочої сили), індивідуальний капіталіст; серед колективів – трудовий колектив, колективний капіталіст, у державі – центральний уряд, місцеві та регіональні органи влади. З інтернаціоналізацією національних економічних систем суб’єктами П. є ТИК, наднаціональні органи на галузевому та регіональному рівнях. Найбільшу частку створеного національного доходу за капіталізму привласнюють індивідуальні магнати кланово-олігархічних груп. Так, 6 млн мільйонерів планети (серед них – 225 мільярдерів) 1999 контролювали активи у 25,5 трлн дол., а 691 мільярдеру 2004 належало понад 2 трлн дол. Основними об’єктами привласнення є певні різновиди найманої робочої сили (проста, середня за рівнем кваліфікації, складна, інтелектуальна), засоби праці, предмети праці, інтелектуальна власність (ноу-хау, патенти, ліцензії), послуги, цінні папери, гроші, інформація, природні ресурси, необхідний і додатковий продукт та ін. У процесі П. цими суб’єктами певних об’єктів і з урахуванням єдності матеріально-речового змісту і суспільної форми виникають і розвиваються окремі підсистеми капіталістичного та не капіталістичного П., діалектична взаємодія між якими формує систему відносин економічної власності (виробничих відносин) за капіталізму на національному та інтернаціональному рівнях у процесі її руху та реалізації. Теоретичним вираженням такої системи є відповідна система економ:чних законів і категорій (для названих підсистем – певне коло таких законів і категорій). Залежно від кількості та якості П. найважливіших об’єктів власності (робочої сили, засобів виробництва, додаткової вартості, цінних паперів) формуються економічна, соціальна та політична структури суспільства, а економічна структура закріплюється в адекватній їй юридичній власності, у праві власності.
Loading...