Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Реформування економіки Китаю наприкінці XX

Реформування економіки Китаю наприкінці XX

ТЕМА 6. РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ КРАЇН АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

§ 23.Китай

3. Реформування економіки Китаю наприкінці XX – на початку XXI ст.

Наприкінці 1970-х років до влади в Пекіні повернувся Ден Сяопін, репресований під час “культурної революції”. У 1973 р. він був поновлений на владній верхівці, однак у 1976 р. знову зазнав переслідувань. Після смерті Мао Цзедуна його реабілітували, а з 1978 р. Ден Сяопін став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним координатором

реформ, хоча й уже не був найвищим посадовцем у КПК та державі. У грудні 1978 р. під його керівництвом відбувся пленум ЦК КПК, який поставив завдання радикально змінити внутрішню та зовнішню політику країни.

1 Дацзибао – стінна “газета великих ієрогліфів”, яка широко використовувалася для 154 політичної агітації.

Реформи в Китаї почали втілюватись у життя з 1979 р. Першою з них стала перебудова сільського господарства. Кооперативи були розпущені, селяни отримали землю в довгострокову оренду, їм дозволялося реалізовувати більшу частину врожаю за вільними цінами, і лише певну кількість вони здавали на державне

замовлення. Прибутки селян значно зросли. Держава стимулювала сільськогосподарську реформу, зокрема підвищила закупівельні ціни на 18 видів продовольства. У 1984 р. врожай зернових у Китаї досягнув 407 млн т – удвічі більше, аніж у 1958 р. Це дало змогу не тільки “нагодувати народ”, а й перетворити Китай з імпортера сільськогосподарської продукції на її експортера.

Майже одночасно розпочалося створення спеціальних економічних зон. На узбережжі були виокремлені чотири зони та 14 районів, до яких уходять найбільші промислові міста країни – Шанхай, Тяньцзінь, Гуанджоу та ін. Через ці економічні зони до Китаю надходять іноземні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасного виробництва. Усього за 1979-1995 pp. іноземні капіталовкладення становили понад 181 млрд доларів. Причому від 2/3 до 3/4 (за різними оцінками) із них надійшло від китайської діаспори, що стало важливим чинником успішного розвитку китайської економіки.

У 1984 р. розпочалася реформа системи управління державною промисловістю, мета якої – відмова від централізованого директивного плану та перехід до ринкових відносин. На початку 1995 р. 85 % державних підприємств працювали за підрядними формами роботи. У березні 1998 р. на сесії вищого законодавчого органу Китаю були оприлюднені такі цифри: у недержавному секторі економіки країни зайнято понад 200 млн осіб, що на 80 млн більше, аніж на підприємствах і в установах державного сектору.

У березні 1985 р. було вирішено реформувати систему управління у сфері науки та техніки для її якнайшвидшої модернізації відповідно до вимог науково – технічної революції.

Реформи у сфері освіти передбачали відповідальність місцевої влади за початкову освіту, сприяння розвиткові професійно-технічної освіти, 9-річне обов’язкове навчання, збільшення фінансування освіти, розширення самостійності вищих навчальних закладів.

Наприкінці 1993 р. керівництво Китаю започаткувало нові реформи, найзначніші після 1978 р. Вони консолідували та зміцнили національну валюту,

Шанхай – найбільше місто й порт Китаю

Видобування вугілля відкритим способом у Китаї

Поліпшили податкову систему, яка почала давати більше прибутку, посилили повноваження центрального банку та водночас передбачили велику кількість заходів, що зміцнювали права корпорацій та громадян, право власності.

Важливою рисою досить успішних економічних реформ у Китаї є те, що вони здійснюються не “за будь-яку ціну”, а супроводжуються підвищенням життєвого рівня населення. Обсяг ощадних вкладів населення за останні десятиріччя збільшився в 103 рази. Водночас у перерахунку ВНП на одну особу Китай не входить до числа передових країн, оскільки його населення становить 1,3 млрд.

Отже, економічні реформи в Китаї мають великий успіх. Це пов’язано насамперед із бажанням перемін, працелюбністю китайського народу, його талантом, історичним досвідом, почуттям власної гідності, правильною стратегією й тактикою китайського керівництва. Хоча компартія продовжує відігравати вирішальну роль у політичному житті, економіка Китаю впевнено перейшла на ринкові рейки.

На початку XXI ст. Китай став провідною державою світу. Голова КНР Ху Цзімтао визнаний найвпливовішим лідером світу у 2010 р. (другим став Президент США Барак Обама, який очолював список найвпливовіших лідерів у 2009 р. Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін, який у 2009 р. був третім, перемістився на четверту позицію). Таке визнання лідера Китаю засвідчує важливу роль, яку відіграє ця країна на міжнародній арені.

РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ

Із статті А. Гончарука “Основа – стабільність, мета – розвиток, засіб – реформи. Китай на порозі нового тисячоліття”

Зримі успіхи Китаю в модернізації промисловості, реформуванні економіки на ринкових засадах позначилися на ситуації в соціальній сфері. Відомо, що реформування економік країн Східної Європи та СНД призвело до падіння життєвого рівня більшості громадян у цих країнах. Висока соціальна ціна ринкового вибору в багатьох випадках висунула питання “червоного реваншу”, спричинила загострення внутрішньополітичної ситуації.

Соціалістичний Китай, у конституції якого закріплена провідна роль комуністичної партії, демонструє послідовну впевненість у нормальному ході модернізаційного процесу та реформ, якими успішно керують згори. Протягом 1980-1990-х років на численних міжнародних наукових заходах та в західній науковій періодиці автору неодноразово доводилося стикатися з різними песимістичними пророцтвами щодо “неминучості” краху китайських реформ, соціального протистояння в Китаї та ін. Виникнення соціальних катаклізмів пов’язувалося з “перегрівом економіки”, “неспроможністю КПК до самореформування”, “загостренням боротьби за владу після смерті Ден Сяопіна”, “невирішенням питання повернення Гонконгу”. Минали роки, але ці пророцтва не справджувалися. А Китай послідовно вирішував справді існуючі проблеми, керуючись здоровим глуздом мільярдного народу та багатим досвідом тисячолітньої історії.

Під час кількарічного проживання в Китаї у мене ніколи не виникала потреба мати при собі американські долари. Практично сто відсотків населення просто не знає інших грошей, окрім юанів. Феномена долара в КНР не існує. Усі ціни на нерухомість, автомобілі, коштовності – тільки в юанях. Чи варто дивуватися, що під час руйнівної азійської фінансової кризи 1997-1998 pp. китайський юань тільки зміцнів?

Запам’ятайте дату

1 жовтня 1949 р. – створення Китайської Народної Республіки

Грудень 1978 р. – відбувся пленум ЦК КПК, який визначив курс реформ у внутрішній і зовнішній політиці країни