Ринок зерна – як складова аграрного ринку це сукупність економічних відносин, що виникають між товаровиробниками, посередниками, державою і споживачами з приводу організації та купівлі-продажу зерна. Економічний механізм функціонування Р. з. означає діалектичне поєднання механізмів ринкового саморегулювання, державного та наддержавного управління ринком в інтересах забезпечення продовольчої безпеки країни, задоволення попиту населення та динамічного розвитку галузі. Основні функції сучасного Р. з. – забезпечення збалансованості
виробництва та споживання зерна, експортно-імпортних операцій, проведення єдиної цінової й інвестиційної політики. Р. з. формується на основі взаємодії таких основних елементів: виробництва, зернових товарних бірж та інших посередників Р. з., локальних і регіональних оптових товарних ринків, системи державного регулювання, фінансово-кредитної системи, міжнародних ринків та наддержавного регулювання. Головними регуляторами такої взаємодії є ціни і система державних програм. Відносини виробників зерна з партнерами в процесі його реалізації будуються залежно від напряму подальшого використання зернопродуктів.
З урахуванням прибутковості кожної ланки ланцюга “виробництво-споживання” укладаються двосторонні угоди (контракти) між виробником зерна та його покупцем. Р. з. складається з продовольчого, фуражного ринків, зерна для промислової переробки, а також ринку насіння. Кожний з них мас свою специфіку розвитку, особливості формування кон’юнктури, ступінь значущості для населення країни та економіки, а також методи регулювання. Вимогам дослідження Р. з. найбільш відповідає маркетинговий підхід, що розглядає всі ці питання комплексно й у відповідній логічній послідовності. Р. з. функціонує в певному економічному макросередовищі, і в тісному поєднанні з іншими ринками. Саме тому кардинальні зміни в економічній політиці на макро – та галузевому рівнях суттєво впливають на його функціонування та ефективність розвитку галузей, які його обслуговують. Суть державного регулювання Р. з. в Україні зводиться до того, щоб підтримувати розвиток галузі зерновиробництва з метою забезпечення наповнення бюджету і підтримки діяльності суміжних галузей, з одного боку, та задоволення попиту кінцевого споживача за рахунок утримання відносно низьких цін на хлібопродукти, забезпечення продовольчої безпеки країни – з іншого. Внутрішні Р. з. окремих країн визначають тенденції розвитку світового Р. з., монополізованого невеликою групою країн-експортерів. Головними серед них залишаються США, Аргентина, Китай, Індія, Канада. Україна посідає шосте місце за експортом кукурудзи у світі (лише за липень-березень 2004/05 Україна експортувала понад 9,0 млн т зернових культур). Внаслідок монополізації світового Р. з. програми і політика, що здійснюються в країнах – експортерах зерна, значною мірою впливають на стан Р. з. в країнах-імпортерах. За прогнозами ОЕСР, у найближчі роки збережеться тенденція скорочення запасів зерна і зростання цін на світовому Р. з. (мінімальна світова ціна 1 т пшениці найближчим часом становитиме бл. 170 дол.), проте значна монополізація світового Р. з., а також невеликі обсяги поставок зерна з країн ЄС призведуть до того, що зниження світових цін, імовірно, буде незначним і нетривалим у часі. За формуванням товарних ресурсів Р. з. України докорінно відрізняється від західноєвропейської моделі. Розбіжності зумовлені багатогалузевістю господарств (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.). Основою концепції формування внутрішнього Р. з. України має залишатися власне виробництво. Всі види зернових і, особливо, продовольче зерно і насіння є для України стратегічно важливими експортними товарами. Зернова галузь України, яка наповнює Р. з., переживає кризу. Свідченням цього є падіння валових зборів зерна й урожайності порівняно з початком 90-х XX ст., значні перепади урожайності за роками, погіршення якості зерна та ін. Так, частка пшениці III-IV класу, що класифікується як продовольче зерно, із 83% 1986-1990 зменшилась до 54-60% наприкінці 90-х, практично не вирощуються тверді сорти пшениці, погіршилась якість інших видів зернових. Зниження валового збору зерна у 90-х до рівня 60-х зумовлене зниженням природної родючості українських чорноземів і диспаритетом цін між товарами І та II сфери АПК. Це створило проблеми з реалізацією продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. За умов зниженого попиту склалися великі перехідні запаси зерна (особливо фуражного), внаслідок чого знижувалися ціни, створюючи проблеми для експортних операцій. Зернове господарство повинно посідати пріоритетне місце в економіці держави. Виходячи з цього, визначається обсяг виробництва зерна, який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання експортного потенціалу. На 2010 такий обсяг становить 40 млн т. Характерна ознака сучасного Р. з.- обмеженість як попиту, так і пропозиції. Наприкінці 90-х склалася структура реалізації зерна, яка існує дотепер; за каналами реалізації – заготівельним організаціям продано 15%, населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натуроплати) – 29, на ринку – 23, за бартерними угодами – 33%; за структурою продукції – частка пшениці становить 66% загального обсягу реалізованого зерна, ячменю – 16,6, жита – 4, проса і гречки – 2, кукурудзи – 8, вівса – 1,2 і зернобобових – 1,4%. Розвиток Р. з. передбачає коригування економічної політики в галузі виробництва, збуту і використання зерна, зокрема: а) надання самостійності суб’єктам Р. з. і створення економічного середовища для конкуренції між ними на основі різних форм власності і господарювання шляхом ліквідації монополізму, особливо в системі збуту, зберігання й переробки зерна; б) перехід на переважно економічні методи державного регулювання з застосуванням важелів, що забезпечать режим максимального сприяння розвитку зернового господарства; в) лібералізацію цін на зерно і продукти його переробки при збереженні зобов’язань держави перед зерновими господарствами щодо закупівлі в них обумовленого договором обсягу проданого зерна за гарантованими цінами; г) формування й розвиток ринкової інфраструктури, здатної забезпечити створення оптимальних умов для функціонування Р. з.
Loading...