Соціальний рух
Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України
ЧАСТИНА ДРУГА.
ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
Розділ 5.
КАТЕГОРІЇ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ
5.3. Соціальний рух
Термін соціальний рух означає сукупність форм колективної дії, яка направлена на реорганізацію суспільства. Соціальним рухам в цілому не притаманна висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протеста, який базується на специфічних або ж широко поширених причинах
Представник американської школи інтеракціоністів соціолог, автор соціології дії Р. Тернер (нар. 1919 р.) у своїй праці “Колективна поведінка”, визначає соціальний рух як “сукупність колективних дій, націлених на підтримку соціальних змін або підтримку опору соціальним змінам в суспільстві або в соціальній групі”.
Дещо іншу інтерпретацію соціального руху знаходимо у французького соціолога А. Турена (нар. 1928 p.): “Соціальний рух є особливим типом боротьби…, це конфліктна
Як бачимо, зміст поняття “соціальна дія” характеризується і як колективна дія, і як соціальна зміна, і як конфліктна взаємодія супротивних груп і класів, і як соціокультурні орієнтації і т. д., в основі яких лежать певні інтереси певних груп. Можна дати таке визначення цьому соціальному рухові. Соціальний рух – це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв’язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріальних, гак і духовних інтересів, і направлених па соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами. Соціальні рухи, чи будуть вони не усвідомленими чи раціональними, пасивними чи екстремістськими. є особливим різновидом соціальних процесів. Видатні соціологи XIX ст. розглядали соціальні рухи як сукупність зусиль, дій, направлених на підтримку соціальних змін або проти них.
Виходячи з наведених визначень, до соціальних рухів можна віднести екологічний, релігійний, феміністський, молодіжний, політичний, реформістський, опозиційний, національно-визвольний, емігрантський та інші види рухів, що відбуваються в сучасному світі. Безумовно, така типологізація соціальних рухів є умовною. Адже один рух може бути лише проміжним етапом для розвитку іншого, одні з них носять екстремістський характер, демонструють приналежність до крайніх поглядів і дій, інші ратують за виваженість, помірність у поглядах і діях, одні з них чітко політизовані, інші рішуче заявляють про свою неполітичну направленість.
Іноді в соціологічній літературі, особливо західноєвропейській, такі рухи, як економічний, феміністський, чорних, прихильників неортодоксальних релігійних переконань і практик називають новими соціальними рухами.
Про новизну таких соціальних рухів говорять на основі наявності чотирьох їх характеристик:
– мети, тобто направленості не стільки на трансформацію соціальних структур, скільки на зміну соціальних і культурних цінностей, особливо тих, які зв’язані з індивідуальною автономією:
– соціальної бази, коли в основі руху лежать не соціальні класи (що типово для традиційних політичних рухів), а інші групи (наприклад, жінки);
– засобів дій – нові соціальні рухи не використовують традиційно політичні засоби впливу на державу, а опираються на масову мобілізацію з мстою зміни цінностей і установок (прикладом чого є соціальні дії зелених);
– організації – нові соціальні рухи відкидають формальні і бюрократичні способи організації, надаючи перевагу певній гнучкості з метою активного залучення нових членів у свої ряди.
Можливо, що відмінність природи нових соціальних рухів від старих дещо перебільшено, оскільки вони стають утягнутими в традиційні політичні процеси, що чітко сьогодні проглядається і в соціальній практиці України.
Соціологічний аналіз соціальних рухів передбачає поглиблений аналіз ситуацій, які сприяють виникненню і розвитку соціальних рухів, консолідації людей, орієнтованих на соціальні зміни. Існує декілька способів вивчення соціальних рухів:
– локальне вивчення, коли основна увага приділяється внутрішньому змісту руху без врахування факторів зовнішнього середовища;
– історичне або лонгітюдне вивчення, яке охоплює проблеми зародження і розвитку соціального руху, передбачає розгляд його внутрішнього змісту за допомогою різних методів опитування громадської думки;
– порівняльне вивчення членства в русі, за яким аналізується поведінка як простих, рядових членів рухів, так і їх лідерів, або статистично (у відповідності з їх віком, статтю, політичним і економічним статусом, освітою і т. д.), або за допомогою інтерв’ю і біографічного метода для визначення їх спільних почуттів і мотивів поведінки;
– вивчення рухів за допомогою аналізу їх звітів, промов і пропагандистських заяв лідерів.
Не існує двох соціальних рухів, які повністю співпадали б за всіма характеристиками. Однак зазвичай рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації. Яскравим прикладом проходження всіх цих стадій є Народний Рух України на чолі з його харизматичним лідером В. Чорноволом, який трагічно загинув в березні 1999 р.
Більшість учених – соціологів вважають, що соціальний рух закінчується стадією інституціоналізації. Але в дійсності для багатьох соціальних рухів це не остаточний етап. Треба пам’ятати, що рух може припинитися на будь-якій стадії свого розвитку. Під впливом зовнішніх умов, внутрішніх сил або після досягнення поставлених цілей багато рухів розпадаються або перетворюються в соціальні інститути або організації.
Основними умовами, сприятливими для появи і розвитку соціальних рухів, є:
– культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведінки людей. Розробник концепції культурних течій американський соціолог М. Герсковитч визначав їх як процес, в якому “невеликі деформації повільно змінюють характер і форми стилів і способів життєдіяльності людей, але результат дії цих змін є очевидним”. Беручи участь в культурних течіях, більшість людей розвиває нові ідеї про те, яке суспільство їм потрібне і як воно має відноситися до своїх членів. Тривалий розвиток демократичного суспільства – приклад культурних течій. Другий приклад: відхід значної кількості людей від матеріалізму до духовного життя і релігії;
– соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність. Раніше діючі правила і норми не вважаються більше корисними і надійними, а колишні цілі здаються недосягненими. В той же час інші правила відсутні, а нові цілі уявляються невартими для зусиль, що витрачаються. Така невизначеність в ситуації, роз’єднаність людей слугують ідеальним середовищем для зародження і розвитку соціальних рухів. Невизначеність норм і цілей частіше викликають соціальні рухи, ніж бідність і злиденність, корупція, соціальна нерівність. В дезорганізованому, нестабільному суспільстві, в суспільстві, яке змінюється, як правило, процвітають соціальні рухи;
– соціальна незадоволеність, тобто загальна незадоволеність людей умовами життя і системою соціальних відносин в даному суспільстві, яка настає в результаті усвідомлення людьми розриву між тим, що вони мають, і тим, що вони могли б мати. Наприклад, коли після розвалу СРСР відкрився залізний занавіс і люди побачили більш високий рівень життя в інших країнах, таке відкриття породило незадоволеність, бо багато людей зрозуміло, що могли б жити у значно ліпших комфортних умовах.
Важливою для соціології є також проблема особистісної сприйнятливості до соціальних рухів. В. стабільному, високоінтегрованому суспільстві з незначними соціальними напругами, із слабким ступенем відчуження між соціальними групами дуже рідко виникають соціальні рухи і небагато людей цікавляться ними, ставляться до них байдуже. Але в дезорганізованому суспільстві найбільш схильними до соціальних рухів стають маргінальні особистості, групи і особистості, які ізольовані від суспільства – за характером своєї праці менш інтегровані в суспільство (шахтарі, “інтелектуали” – люди вільних професій, моряки та ін.), ті, хто втратив соціальний статус або відчуває загрозу його втрати, ті, хто не зміг влаштувати своє сімейне життя або з різних обставин відсторонений від сімейного життя (члени екстремістських організацій, підпільних рухів) і т. д.
Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни можуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціальних сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соціальні рухи здатні сконцентрувати такі сили.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...