Соціально-економічна ефективність – відповідність результатів господарської діяльності найважливішим соціальним потребам і цілям суспільства з урахуванням досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. її двома найважливішими складовими є соціальна та економічна ефективність. Важливим показником соціальної ефективності є обсяг товарів та надання послуг масового вжитку у співвідношенні до витрат і послуг суспільної праці за певний період часу, як правило, за рік. У розвинених країнах частка товарів
народного споживання і послуг у ВВП становить нині приблизно 80%, а виробництво засобів виробництва – бл. 20%. В СРСР співвідношення цих двох груп було майже оберненим: 70 до 30%. Це свідчить про значно більшу соціальну ефективність економіки розвинених країн та витратний характер економіки СРСР. В Україні за 90-ті роки XX ст. частка товарів народного споживання скоротилась з ЗО до 24%, що свідчить про погіршення показників соціальної ефективності. Основним показником соціальної ефективності виробництва є зростання суспільного добробуту, тобто підвищення рівня забезпеченості населення матеріальними та нематеріальними
благами. До найважливіших матеріальних благ, пов’язаних із процесом виробництва, належать забезпечення належних умов праці (санітарно-гігієнічних, естетичних, соціально-психологічних та ін.), поліпшення якості побуту населення (житловими умовами, товарами широкого вжитку, транспортом тощо). До нематеріальних благ належать задоволення соціальних, культурних, в т. ч. духовних благ. Найбільшою мірою задоволення таких благ залежить від наявності вільного часу. Своєю чергою, критерій задоволення нематеріальних благ вимірюється рівнем розвитку сфери послуг, її здатністю забезпечити прогрес людини передусім як соціальної істоти. В окремих розвинених країнах, в яких інтенсивно відбувається соціалізація економічної системи, інтегративним показником поліпшення суспільного добробуту є обсяг ВВП на душу населення. За цим показником Україна входить до нижчої групи слаборозвинених країн, а замість соціалізації економіки в ній будується здебільшого капіталізм взірця XIX ст. На початку 90-х років показник виробництва ВВП в Україні на душу населення становив 93% аналогічного середнього показника в СРСР, тоді як у Росії він сягав 109%, Білорусі – 118, Казахстані – 102, Латвії та Литві – 113, Естонії – 152%. За 90-ті роки внаслідок хибної економічної політики керівництва країни обсяг ВВП на душу населення скоротився майже утричі і навіть 2004 після трьох років економічного зростання, був майже удвічі менший, ніж у Росії. За цим показником Україна посідала приблизно 100-те місце у світі. Конкретнішими показниками економічної ефективності слугують продуктивність і фондомісткість, матеріало-віддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капіталовкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін. Економічна ефективність виробництва (в т. ч. праці) виражає відношення обсягу створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці. Конкретизацією ефективності суспільного виробництва є ефективність праці. Конкретизацією цього показника є співвідношення суспільно необхідного робочого (необхідного для відтворення основної продуктивної сили, тобто людини-працівника) і вільного часу, матеріальних і нематеріальних потреб, товарного і безпосередньо суспільного виробництва.
Loading...