Спосіб виробництва – спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, єдність і взаємодія суперечливих сторін у межах технологічного, суспільного та економічного С. в. Розрізняють техніко-економічне, соціально-економічне та економічне поєднання. Техніко-економічне поєднання зводиться до безпосереднього використання працівником певних засобів і предметів праці незалежно від того, кому вони належать. У цьому випадку поняття “С. в.” трактується як спосіб використання засобів виробництва і виготовлення матеріальних
благ. Головними у процесі такого поєднання є раціональна організація робочого місця, високоефективна праця, економія сировини, електроенергії та ін. Соціально-економічне поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва включає техніко-економічне з урахуванням відношення безпосереднього працівника до засобів виробництва як до своїх або чужих, а також власність на робочу силу. Остання може зосереджуватися в руках рабовласника (раб у такому разі не є юридично вільною особою, не може вільно розпоряджатися своєю робочою силою, продавати її); безпосереднього працівника (у такому разі він є найманим
працівником або дрібним товаровиробником чи ненайманим працівником на підприємстві, що належить трудовому колективу); поєднувати риси юридично вільної людини з особистою залежністю (за феодального С. в.). З огляду на це, засоби виробництва можуть набувати форми капіталу, народних фондів, суспільної власності та ін. Соціально-економічний спосіб поєднання речових і особистісних факторів виробництва – один із найважливіших критеріїв виділення економічних систем. Соціально-економічна відокремленість особистісних і речових чинників виробництва може доповнюватися технологічним підкоренням праці (рабської, найманої та ін.). Економічне поєднання особистісних і речових факторів виробництва в діалектично знятому вигляді включає дві попередні форми поєднання з урахуванням участі або неучасті працівника в управлінні виробництвом і власністю. Категорія “С. в.” трактується і як єдність та взаємодія продуктивних сил і техніко-економічних відносин у межах технологічного С. в. (див. Технологічний спосіб виробництва). Категорія “С. в.” трактується і як єдність та взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності) у межах суспільного С. в. (див. Суспільний спосіб виробництва). Тому розрізняють первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний С. в., що виник і розвивається у межах капіталістичного С. в. Суспільний С. в. в єдності з іншими елементами економічної системи, а також соціальними, політичними, правовими, національними, ідеологічними та іншими відносинами утворює суспільно-економічну формацію (їх налічується стільки, скільки й суспільних С. в.). Принципово новий суспільний С. в. виникає на основі технологічного С. в., успадкованого від попереднього суспільного С. в. Один тип технологічного С. в. може слугувати підгрунтям декількох суспільних С. в. Зокрема, технологічний С. в., що базувався на ручній праці, став підгрунтям усіх докапіталістичних формацій. Водночас у межах одного суспільного С. в. можуть певною мірою розвиватися всі технологічні С. в. Так, за сучасного капіталізму в різних комбінаціях поєднуються всі технологічні С. в., що їх знало людство, за переважання автоматизованого виробництва. Кардинальні зміни технологічного С. в. за капіталізму виявляються у формі технологічних, наукових, науково-технічних резолюцій. Джерело розвитку технологічного С. в. – характерні для нього суперечності (в межах продуктивних сил, техніко-економічних відносин і суперечності цих факторів між собою). Джерелом розвитку суспільного С. в. є потреби та інтереси людини, комплекс властивих їй суперечностей, провідну роль серед яких відіграє основна суперечність. Джерелом розвитку економічного С. в є передусім суперечність між продуктивними силами та економічними відносинами, яка доповнюється суперечностями, що виникають у процесі взаємодії окремих елементів економічних відносин.
Loading...