Головна ⇒ 📌Екологія ⇒ Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень. Форми стійкості геосистем

Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень. Форми стійкості геосистем

ТЕМА ІІІ ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА СТІЙКОСТІ ГЕОСИСТЕМ ДО АНТРОПОГЕНИХ НАВАНТАЖЕНЬ

§ 10. Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень. Форми стійкості геосистем

Поняття “стійкості”, форми стійкості геосистем. Проблема стійкості природних систем до антропогенних навантажень є центральною в ландшафтно-екологічних дослідженнях. Стійкість не тотожна абсолютній стабільності. Навпаки, вона передбачає коливання навколо певного середнього стану, тобто динамічну рівновагу. Грунтовні

дослідження цієї проблеми професором М. Д. Гродзинським розкривають весь спектр тлумачень стійкості:

– як здатності повертатися після збурення у початковий стан (А. Арманд);

– як опору зовнішньому впливу і здатності до відновлення порушених цим впливом властивостей (В. Преображенський);

– як ймовірності відмови геосистеми (М. Гродзинський);

– як здатності активно зберігати свою структуру і характер функціонування в просторі та часі після зміни умов середовища (Т. Купріянова);

– як властивості не змінювати свій стан у разі зовнішнього впливу, протидіяти впливу (Ю. Пузаченко).

У більшості

підходів форми стійкості визначені нечітко, дублюючи одна одну. Категорія “стійкість” набуває конкретності, якщо задані:

– зміни, що описують геосистему і простір її станів;

– області цього простору, зміни станів у межах якого є несуттєвими;

– інтервал часу, для якого оцінюється стійкість;

– зовнішні чинники, до дії яких аналізується стійкість (М. Гродзинський, 1995).

Якщо ці умови витримано, то є можливість виділити три загальні форми стійкості геосистем:

1) інертність – здатність геосистеми у разі дії зовнішніх чинників не виходити із заданої області станів упродовж певного інтервалу часу;

2) відновлюваність – здатність геосистеми повертатись до області станів після виходу з неї під впливом певного чинника;

3) пластичність – наявність у геосистемі кількох областей станів та її здатність переходити у разі дії зовнішніх чинників з однієї такої області до інших.

Отже, стійкість геосистеми полягає в її здатності у разі дії зовнішнього чинника перебувати в одній області станів і повертатись до неї завдяки інертності й відновлюваності, а також переходити завдяки пластичності з однієї області станів до інших, не виходячи при цьому за рамки інваріантних змін упродовж заданого інтервалу часу.

Оцінка стійкості геосистем до антропогенних навантажень. Нині не існує єдиного універсального методу такої оцінки. П. Г. Шищенко таку оцінку робив на основі виявлення характерних для природно-територіальних комплексів фізико-географічних особливостей і процесів, які впливають на їхню стійкість, а саме: залісненість, залуженість, розораність, крутизна поверхні, кількість гроз, наявність сильних вітрів у весняний та осінній періоди тощо. М. А. Глазовська, оцінюючи стійкість, виділяє основні чинники, що сприяють самоочищенню геосистеми. Це, зокрема, нахил поверхні, глибина розчленування рельєфу, часта повторюваність інтенсивних опадів, сильних вітрів, висока водопроникність грунтів тощо.

Потенціал стійкості атмосфери – це здатність атмосфери виводити за власні межі забруднювальні речовини (самоочищуватися). Сприяють очищенню атмосфери інтенсивні вітри (горизонтальне перенесення забруднювачів) і часті опади (вертикальне очищення атмосфери). Несприятливими для очищення атмосфери є відсутність опадів і вітрів, тумани, приземна інверсія й інші метеорологічні явища. Тому аналіз погодних умов у межах пір року, окремих місяців дає змогу констатувати J і прогнозувати періоди з високим і низьким потенціалами стійкості атмосфери.

Оцінюючи потенціал стійкості поверхневих вод, враховують процеси, які зумовлюють нейтралізацію забруднювачів механічним, хімічним і біологічним шляхом, а саме: швидкість течії, прозорість і хімічний склад води, температурний режим, біотичне різноманіття тощо.

Стійкість біоти геосистем України оцінюють за такими критеріями, як біологічна продуктивність, біомаса, біорізноманіття, що залежать від співвідношення тепла й вологи та багатьох інших чинників.

Проблема стійкості природних систем до антропогенних навантажень є особливо актуальною у зв’язку з наявною тенденцією посилення антропогенного впливу на природне середовище.

Аргументи і факти

Примітка. Метеорологічний потенціал атмосфери характеризує переважання в атмосфері тих чи інших процесів (накопичення або розсіювання) за рік на певній території. Якщо більше 1 км, то переважають процеси накопичення, якщо менше 1 – самоочищення атмосфери

Мал. 22. Стійкість компонентів природи до антропогенних навантажень (За В А. Барановським, П. Г. Шищенком)

ВИСНОВКИ

Результати територіального аналізу стійкості природного середовища є важливими для оцінки екологічних ризиків, прогнозування стану природи, нормування антропогенних навантажень, раціональної організації території тощо. Порівнюючи техногенне навантаження і стійкість природного середовища, можна виділити екологічний потенціал території, що важливо для впровадження концепції збалансованого розвитку регіонів України. Різного ступеня антропогенізовані ландшафти в Україні охоплюють до 70 % території, а отже, і стійкість їх до антропогенних навантажень є невисокою. Водночас антропогенні ландшафти є місцями проживання населення і низька їх стійкість до зовнішнього впливу є проблемою, яка потребує вирішення як на регіональному, так і національному рівнях.