Стилістичні функції відмінкових форм іменника
Стилістика української мови
Стилістичні функції відмінкових форм іменника
Усі іменники мають граматичне значення відмінків. Кожна відмінкова форма іменника виражається або однією фонемою (найчастіше) чи двома, трьома фонемами, або відмінкові форми певної групи іменників нульові, не звукові (у незмінних словах).
Відмінок – граматична (морфологічна) категорія слів, які належать до іменних частин мови. Цією категорією виражаються різні синтаксичні зв’язки і семантико – синтаксичні відношення між словами в словосполученні
Самостійно, не підпорядковано категорія відмінка виявляється тільки в іменниках і деяких займенниках, а категорія відмінка прикметників, порядкових числівників і дієприкметників залежить від форми відмінка іменників. Наприклад, синтаксично залежні від іменника Україна (Н. в.) слова рідна, наша, непереможна нормативно використовуються тільки в називному відмінку.
Всі змінювані іменники (їх в українській мові найбільше) мають своєю основною формою називний відмінок, яким виражається певний синтаксично незалежний або залежний лексико-граматичний зв’язок одного іменника з іншим: іменником
Змінюване слово (крім дієслова і властивих йому дієприслівникових форм та форм на – но, – то) завжди використовується в певному відмінку. Кожен відмінок (їх сім в однині і в множині) виконує особливу, тільки йому властиву функцію.
Форма відмінка іменників, її поєднання з іншими (залежними чи незалежними від нього) словами у реченні завжди залежить від конкретної мети висловлюваного. Значення кожного з відмінків іменника доповнюється морфологічним значенням числа, а в однині – також і значенням певного роду. За кожним відмінком іменника історично закріпилось певне категоріальне (визначальне) значення, яке також можна вважати стилістичним, бо іменникове, зокрема, слово має своєю кінцевою метою вираження певного лексичного значення і пов’язаної з ним своєрідної стилістичної функції. Іменник має такі визначальні значення відмінків: суб’єктне, об’єктне, обставинне, означальне (виражається здебільшого прикметником, синтаксично залежним іменником і числівником чи займенником). Функція називного відмінка іменників найчастіше суб’єктна, вона полягає в позначенні того, хто виконує певну дію або перебуває в певному стані: Пахне істиною хліб (І. Драч). У реченні Я візьму той рушник, простелю, наче долю (А. Малишко) іменник у знахідному відмінку рушник виконує об’єктну функцію, а в реченні Береже життя народу наша сила молода (Д. Павличко) іменник народу є неузгодженим означенням (пор.: народне життя).
Різними іменниковими відмінками виражаються граматичні, а на їх основі й стилістичні, зв’язки між іменниками, субстантивованими словами та іншими лексемами. Сутність відмінка одночасно і морфологічна, і синтаксична, однак не семантична, бо лексичне значення іменника в усіх відмінках те саме. Однаково спроможний кожен відмінок також і стилістично. Немає астилістичних (нестилістичних) відмінків. Водночас на їх основі витворились у мові різні семантико – стилістичні варіанти висловлювання – залежно від інтонування мовленого, логічного наголосу, від наявності або відсутності при тому самому іменнику прийменника тощо: принести другові – принести для друга.
Формально (граматично) й функціонально категорія відмінка іменників розмежовується за морфологічно менш місткими категоріями, які прийнято називати іменниковими граматичними (морфологічними) значеннями. Це значення кожного з відмінків. Називний відмінок – прямий, усі інші – непрямі. За кожним з відмінків історично закріпилась певна морфологічна форма, її синтаксичне використання і стилістична функція (функції). Кожен відмінок іменника поліфункціональний, хоча й неоднаковою мірою і по-різному. Наприклад, найхарактерніша функція знахідного відмінка полягає в тому, що іменник у його формах позначає об’єкт, на який дія спрямована прямо (прямий додаток): Читаю книгу; Орють поле; Чекав друга. Непрямий додаток у формі знахідного відмінка часто поширюється прийменником, набуваючи здебільшого значення і функції або об’єктної (Піклуюсь про учнів), або обставинної: Дивлюсь у вікно; Ми їхали через болото; У село приїхали артисти.
Досить широко вживаються в українській мові варіантні (паралельні), певною мірою стилістично незамінні й неповторні відмінкові форми: Підійшов до стола і Підійшов до столу. Вибір кожної з них залежить від конкретного контексту мовлення: перша форма більш офіційна, загальноприйнята, звична, друга – обмежена переважно побутовою сферою.
Отже, в кожну з відмінкових форм іменника всенародною мовленнєвою практикою закладено ту чи іншу стилістичну функцію (функції), знання якої (яких) суттєво й позитивно позначається на рівні культури мовлення носіїв мови.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...