Стилістика речень з однорідними членами
Стилістика української мови
Стилістика речень з однорідними членами
Члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію (певного головного або другорядного члена речення), перебувають у тих самих синтаксичних відношеннях з якимсь іншим членом речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком, називають однорідними членами речення. Вони (нерідко в поєднанні з узагальнюючим словом чи сполученням слів) розгортають речення синтаксично, своєрідно збагачують його семантично. На цій основі речення модифікується стилістично,
Обсяг однорідного ряду, його кількісний вияв і лексико-граматична сутність регулюються певною комунікативною потребою. Кожна із структур речень з однорідними членами має свою неповторну індивідуальну сутність, вагому стилістично, бо нею що-небудь активізується в усьому складі речення, логічно виділяється, набуває певної особливої ваги, звучання.
Навіть у простих ускладнених реченнях, представлених тільки двома однорідними членами, що з’єднані сурядним сполучником чи тільки інтонацією, від зміни порядку членів речення змінюється їх стилістика: Минають дні і ночі; Минають дні, ночі; Дні
Наявність у реченні двох однорідних членів – це тільки елементарний вияв однорідності, отже, й початкова ланка її формування, мінімальна форма однорідності. І все ж, як стверджує О. Пономарів, “однорідність виникла на вищому ступені розвитку людської свідомості, людського пізнання. Спочатку відбувалося нагромадження, потім добір складників одного ряду. Після добору людина почала класифікувати дібране”.
Чим більше в реченні однорідних членів, тим повніша в ньому однотипна розчленованість висловлюваної думки, тим вона ширша й багатша, тим повніше охоплюються нею певні реалії життя.
Особливо виразним є компактне вживання в тексті семантично й синтаксично різнотипних однорідних членів речення. Таким уживанням однорідності забезпечується неповторний лад мислення й мовлення, бо при цьому нагромаджується одноплановість деяких елементів висловлюваного, увага слухача (читача) певним чином привертається до однотипних реалій – осіб, явищ, дій, ознак, обставин, ситуацій. Цьому сприяє й сама інтонація однорідності, яка завжди певною мірою контрастує з неоднорідною мовленнєвою інтонацією: Образно кажучи, гроші… – не ідеальний раб. Розумієте? Це раб, який все знає, все вміє, все може. Він мовчазний, покірний, безсоромний, вірний. Ми хронічні, спадкові рабовласники… Так, так, моя дорога, і Пужарелі, Дюртеї, і я, і ви, й навіть ваш Бернар, навіть ваш чорний святий Кюре, всі. Це сидить у нашій крові, в нашій натурі, переданій нам через тисячоліття (В. Винниченко).
Однорідний ряд формується лише одномірними за певною ознакою членами речення. Немає однорідності в такому логічно хибному, отже, й стилістично невдалому реченні, як Навколо озера росли дерева й верби: родове поняття дерева семантично не поєднується з видовим поняттям верби. Алогічність несумісна з однорідністю, отже, також із стилістичністю. Логічно хибною, через що й неоднорідною в одній із своїх частин є й така фраза – речення: Все більш злагоджено й перспективно починають працювати навчальні заклади, школи, інститути, університети, а також позашкільні установи й дитячі садки – виділені сполучення слів є родовими поняттями, всі інші – видові поняття.
Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тропеїчного звучання, сприймається метафорично – як засіб художнього вислову. В той же час у художніх текстах може простежуватись певною мірою невиправдане, навіть набридливе вживання однорідних членів речення: Захряс майдан… захряс горбами, возами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, дранчаками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, дужками, рогами, шайками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцями, ходами, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свинями, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями (Остап Вишня).Надмірне вживання дієслів не динамізус вислову, перебігу думки, сприймається обтяжливо, зводить до мінімуму художність написаного: І все ворушиться, дихає, курить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, смердить, воняє, кудкудахкає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонії, на скрипці, причитає, п’є квас, їсть тараню, одригує, ікає, “будькає”, лускає насіння і крутиться на каруселі. (Остап Вишня). Великою кількістю однорідних членів речення створюється почуття комічності, яке грунтується на певній логічній невмотивованості, навіть стилістичній надокучливості.
Посиленню однорідності сприяють сполучники, якими поєднуються однорідні елементи. Стилістично об’єктивною може вважатись така закономірність: чим більший сполучниковий ряд, чим більше однотипних сполучників у реченні з однорідними членами або також чим словесно розгалуженіші сполучники (не однослівні), тим виразніше й емоційно відчутніше виражається з їх допомогою значення однорідності – як на основі єднального ряду, так і на основі зв’язку протиставно-зіставного чи розділового: Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги, Домочки, й садочки, і люди, Отари, і луки, й луги (Леся Українка); Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку, чи деінде (М. Коцюбинський); Чи то садок видніє, чи город, чи поле (Панас Мирний).
Виразно підсилюється значення тих однорідних членів, які поєднуються попарно: Життя – це ріка, в якій попутно й повально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда й кривда (І. Федорів).
При іменникових однорідних членах речення в центр уваги слухача (читача) потрапляє певне поєднання чимось близьких між собою осіб чи однотипних за якоюсь ознакою предметів. Наприклад, за наявності однорідних прикметників у межах одного речення увага сконцентровується на найменуваннях різних якостей людини чи предмета, а наявність у реченні дієслівної однорідності наповнює його зміст очевидною дієвістю, динамікою, енергією руху.
Художній текст із певного згустку різнотипних однорідних і неоднорідних членів також може бути позначений і деякою стилістичною своєрідністю, зокрема описовістю, тональною рівністю, певною словесною переобтяженістю, навіть помітною відчуженістю від художньої образності й виразності: На широкім облоні, па бориславській і бонській толоці збиралися грізні хмари: се ріпники сходилися на велику виробницьку раду. Всі цікаві на нову, досі нечувану появу; всі повні надії і якогось таємного страху; всі згідні з роз’яренню і ненавистю на своїх гнобителів. З гумором або шепотом, більшими або меншими купками з горішнього і долішнього кінця або із середини Борислава плили-напливали вони. Чорні зароплені кахтани, лейбики, сіраки та гуні, такі ж сорочки, переперезані то ременями, то шнурками, то ликом, бліді, пожовклі та позеленілі лиця, пошарпані та зароплені шапки, капелюхи… (І. Франко).
Незаперечною є також участь синтаксичної однорідності в створенні поетичної ритміки вислову: А я плачу, літа трачу, Його виглядаю (Т. Шевченко). Римованими однорідними явищами може створюватись один з домінуючих ефектів стилю народної думи: Брати! Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити (Т. Шевченко); Старший брат теє зачуває, Словами промовляє, Уже дрібними сльозами поливає(Нар. творчість).
Речення з однорідністю й узагальнюючим словом, незважаючи на свою начебто структурну обтяжливість, можуть сприйматися і цілком поетично, оригінально: Є світ над нами високо такий: Без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду, Що в літній день житам приносить зраду, Що в очі б’є квіток, неначе кий (Б.-І. Антонин).
З участю однорідності чи на її основі можуть також створюватись такі стилістичні фігури поетичного мовлення:
А) алітерація, утворювана повторенням певної приголосної фонеми.: Пливли хмарини, немов перлини… (П. Тичина); Прибігли тіні – сумні хвилини (П. Тичина);
Б) епіфора – повторення однакових звукосполучень, слів з метою посилення виразності й мелодійності вислову: Шевченка вулиця зелена. Нагадує його слова, Що зійдуться землі племена – Сім’я велика і нова (М. Рильський);
В) ампліфікація – художнє нагромадження однорідних синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних слів для підсилення характеристики певних осіб, явищ:
Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла – гаряча, гнучка, тріпотлива (У. Самчук);
Г) градація – художній прийом, фігура, яка полягає в поступовому нагнітанні певних засобів виразності, в переході від одного до іншого, від нижчого ступеня до вищого чи навпаки: Так, мабуть, і в часи Бояна Квітчалася пора весняна, І накрапали молоді дощі, І хмари насувалися з Таращі, І яструби на обрій углибали. І дзвінко озивалися цимбали, І в пролісах озера голубі Вглядалися в небесну дивну ясність… Все – як тоді. А де ж вона, сучасність? Вона в найголовнішому: в тобі (В. Мисик).
Отже, семантико – синтаксична однорідність у реченні, вирізняючись у ньому інтонаційно, завжди по-особливому розгортає зміст речення. Однорідністю створюється своєрідна логічна й емоційна сутність речення, а на цій основі і така ж його стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність, яка ніколи не буває адекватною із стилістикою речень усіх інших структурних різновидів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...