Теорія електролітичної дисоціації – РОЗЧИНИ

ПОСІБНИК З ХІМІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Частина І. ЗАГАЛЬНА ХІМІЯ

Розділ 5. РОЗЧИНИ. ТЕОРІЯ ЕЛЕКТРОЛІТИЧНОЇ ДИСОЦІАЦІЇ

§ 5.5. Теорія електролітичної дисоціації

Для пояснення особливостей водних розчинів електролітів шведський учений С. Арреніус у 1887 р. запропонував теорію електролітичної дисоціації. Пізніше вона була розвинута багатьма вченими на основі вчення про будову атомів і хімічний зв’язок. Сучасний зміст цієї теорії можна звести до таких трьох положень.

1. Електроліти під час розчинення у

воді розпадаються (дисоціюють) на іони – позитивні й негативні. Іони перебувають у стійкіших електронних станах, ніж атоми. Вони можуть складатися з одного атома – це прості іони (Na+ , Mg2+ , Аl3+тощо) або з кількох атомів – це складні іони (NO3 , SO42-, РО43-тощо). Багато іонів забарвлені. Наприклад, іон МnO4 має малиновий колір, іон СrO42- – жовтий, іони Na+ і Сl– безбарвні. Сама назва “іон” у перекладі з грецької означає “мандрівний”. У розчині іони безладно переміщуються (“мандрують”) у різних напрямках.

2. Під дією електричного струму іони набувають напрямленого руху: позитивно заряджені іони переміщуються

до катода, негативно заряджені – до анода. Тому перші називаються катіонами, другі – аніонами.

Напрямлене переміщення іонів відбувається внаслідок притягання їх протилежно зарядженими електродами.

3. Дисоціація – оборотний процес: паралельно з розщепленням молекул на іони (дисоціація) відбувається процес сполучення іонів (асоціація).

Тому в рівняннях електролітичної дисоціації замість знака рівності ставлять знак оборотності. Наприклад, рівняння дисоціації молекули електроліту КА на катіон К і аніон А в загальному вигляді записується так:

КА ⇆К+ + А-.

Теорія електролітичної дисоціації є однією з основних теорій в неорганічній хімії й повністю узгоджується з атомно – молекулярним вченням і теорією будови атома.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Теорія електролітичної дисоціації – РОЗЧИНИ