Технологічний спосіб виробництва – спосіб виробництва, який базується на техніко-економічному поєднанні речових і особистісних факторів виробництва, комплексі техніко-технологічних відносин між речовими елементами продуктивних сил і системі організаційних і техніко-економічних відносин. Основні елементи Т. с. в. – продуктивні сили і техніко-економічні відносини. Організаційно-економічні відносини є проміжними між факторами виробництва (речовими та особистісними) і техніко-економічними відносинами, а останні – між продуктивними
силами і виробничими відносинами (відносинами економічної власності). Водночас організаційно-економічні відносини (форми й методи організації виробництва) входять до складу продуктивних сил, с не речовими факторами виробництва (не особистісними). Форми й методи організації виробництва стали окремим елементом продуктивних сил наприкінці XIX – на початку XX ст. із виникненням і впровадженням у виробництво системи Ф.-В. Тейлора, що прискорило розвиток продуктивних сил на мікроекономічному рівні відповідно до вимог науки, їх цілеспрямованість та організованість. На цій основі сформувалися техніко-організаційні
відносини, які до цього грунтувалися на емпіричному досвіді окремих підприємців, що не давало підстав виокремити форми й методи організації виробництва як елемент продуктивних сил, окремий фактор виробництва. Продуктивні сили є важливою складовою технологічного і суспільного способів виробництва (див. Продуктивні сили). Між речовими елементами продуктивних сил формуються технологічні відносини. Відносини між людиною і технікою та іншими речовими елементами цієї системи є не технологічними, а техніко-економічними. Технологічні відносини – відносини (а отже, взаємодія) між засобами та предметами праці, засобами виробництва і виготовленим продуктом, між науковим та інформаційним забезпеченням виробництва. Техніко-економічні відносини відображають функціональне ставлення працівника до засобів і предметів праці, використовуваних людьми сил природи, до науки та інформації в процесі праці, пристосування речовини природи до потреб індивідів – відносини між людиною і природою. Оскільки техніко-економічні відносини – матеріально-речова форма продуктивних сил, між ними існує діалектична взаємодія, що може стимулювати розвиток продуктивних сил, сприяти їх прогресові або гальмувати його. Техніко-економічні відносини також діалектично взаємодіють з відносинами економічної власності, а тому стимулюють їх прогрес або гальмують його. Т. с. в. у процесі еволюції зазнав кількісних, якісних та істотних (революційних) змін. Системною характеристикою Т. с. в. є тип зв’язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку техніки більшість технологічних функцій (приведення в рух простого знаряддя, управління ним, виготовлення самого знаряддя та ін.) виконувала людина, рух знаряддя праці визначався її рухами, засоби праці впливали на предмет праці. Такий тип зв’язку між технікою і людиною є суб’єктивним, або ручним, а перший Т. с. в. базувався на ручній праці й існував від моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (з кам’яного віку) до кінця XVIII – початку XIX ст. Новий Т. с. в. базувався на машинній праці. Перехідний етап між цими двома Т. с. в. – існування ремісничих машин, які приводила в рух людина. Найважливішою закономірністю нового Т. с. в. була детермінація рухів людини у процесі руху машин, перехід до машин важливих функцій мануфактурного працівника (управління частковими інструментами, значною мірою виготовлення самих знарядь праці), перетворення часткового робітника на додаток до машини. Такий тип взаємодії особистісних і речових факторів виробництва було названо об’єктним. Першому Т. с. в. тривалий час не було властиве технологічне підкорення праці власником засобів виробництва – воно розвинулося за умов простої капіталістичної кооперації гетерогенного типу, мануфактури та великої машинної індустрії. На останній її стадії соціально-економічне панування капіталу над працею (відсутність засобів виробництва і засобів існування змушує робітників продавати свою робочу силу) доповнюється технологічним підкоренням, примусом, які усуваються за Т. с. в., що базується на автоматизованій праці. Робітник перестає бути додатком до машини (див. Автоматизація виробництва). За таких умов об’єктивною необхідністю стає розвиток усіх сутнісних сил людини як соціобіологічної істоти, її творчих, організаторських, розумових здібностей та ін. Т. с. в. в Україні на початку XXI ст. базується переважно на машинній і ручній праці, що, з огляду на інтенсивний розвиток у розвинених країнах світу автоматизованого виробництва, загрожує її економічному суверенітету. Так, в Україні частка високотехнологічної продукції становила 2003 лише 4-6%, тоді як у світовому ВВП – бл. 40%.