Управління трудовим колективом – комплекс методів, які власники і менеджери підприємств та організацій використовують з метою регулювання діяльності колективу (форм його організації, формування і розвитку мотивів до праці та взаємовідносин його окремих ланок та індивідів). Можливість У. т. к. грунтується на тому, що трудовий колектив – об’єднання людей на основі економічних (техніко-економічних, організаційно-економічних і соціально-економічних) відносин, спільних потреб та інтересів. Важливою їх ланкою є відносини співробітництва
і взаємодопомоги, в яких водночас виявляються економічні й частково морально-етичні, психологічні, культурні відносини. Основні методи У. т. к. – економічні, адміністративні та соціальні. Економічними методами управління, що базуються на комплексному впливі на індивідуальні й колективні економічні потреби та інтереси, є: 1) планування діяльності трудового колективу; 2) комерційний розрахунок; 3) встановлення системи економічних регуляторів господарської діяльності. Планування характеризується цільовою і конкретною адресною спрямованістю, має бути масовим (передбачає залучення до його розробки та обговорення
трудового колективу), об’єктивним, неперервним (поєднує довго – й короткотермінові плани) і повним, орієнтуватися на досягнення кінцевих результатів, оптимально поєднувати індивідуальні та колективні інтереси. Різновидом типового планування є програмно-цільове, орієнтоване на досягнення нових цілей (розробку і впровадження нового проекту, будівництво нового заводу або цеху), в якому відображають головні цілі й завдання програми, визначають способи їх досягнення, наявні та необхідні ресурси, дають економічну оцінку ефективності результатів реалізації програм та ін. Комерційний розрахунок в У. т. к. передбачає дотримання принципів самоокупності, самофінансування, самоуправління, самозабезпечення, матеріальної заінтересованості, економічної відповідальності та ін. (див. Господарський розрахунок). Соціальні методи У. т. к. базуються на використанні комплексу засобів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на розвиток взаємодопомоги і співробітництва, особистості та забезпечення соціального захисту працівників. Початковим етапом здійснення такого впливу є прогнозування можливих змін у загальноосвітньому та професійно-кваліфікаційному рівнях працівників, в умовах їхньої праці, зменшення масштабів ручної та фізичної праці, посилення автоматизованої та інтелектуальної праці (за впровадження нової техніки і технології) та ін. Наступний етап – встановлення соціальних норм (правил, порядку), що регулюють поведінку окремих ланок, підрозділів трудового колективу й окремих індивідів. Соціальні норми охоплюють норми правові, громадські та морально-етичні. До соціальних методів У. т. к. відносять і засоби соціального регулювання: колективні договори, угоди, правила внутрішнього розпорядку, правила етикету, ритуали тощо. Завершальний етап соціального впливу на трудовий колектив – соціальне планування, складовими якого є: складання планів з удосконалення соціальної структури колективу; поліпшення умов та охорони праці, зміцнення здоров’я працівників; підвищення життєвого рівня (передусім завдяки удосконаленню форм і систем заробітної плати), в т. ч. поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників; підвищення трудової та громадської активності, розвиток самоуправління.
Loading...