Усуспільнення виробництва – об’єктивний процес розвитку суспільного характеру виробництва, що виявляється в поглибленні суспільного поділу праці, посиленні взаємозв’язку і взаємозалежності економічно відокремлених господарських одиниць, галузей і сфер народного господарства. У. в. в усіх трьох докапіталістичних формаціях здійснювалося за технологічного способу виробництва, заснованого на ручній праці. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. зароджується новий технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці. З’явилися
нові галузі – сталеливарна, трубопрокатна, алюмінієва, хімічна, виробництво електроенергії, металообробна; у машинобудуванні – виробництво сільськогосподарських, швейних, парових машин та ін. Міцніли взаємозв’язки галузей, посилювалася стандартизація у виробництві деталей, однак найшвидшими темпами розвивався одиничний поділ праці. У 30-х XX ст. у деяких розвинених країнах, зокрема у США, відбувся четвертий великий суспільний поділ праці: виокремлення великої сфери нематеріального виробництва (сфери послуг – освіти, охорони здоров’я, науки та ін.). Після 30-х провідною формою суспільного поділу
праці стали подетальна й поопераційна форми одиничного поділу праці, а їхньою матеріальною основою – комплексна механізація та автоматизація. З середини 50-х XX ст. формується новий технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці. Продуктивні сили переростають межі окремих національних держав, і подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці розвиваються у межах окремих національних держав і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). У. в. виявляється в посиленні тенденції до планомірності розвитку, позаринкових форм зв’язку (безпосередньо суспільної форми), масштабів свідомого регулювання економіки. Планомірна форма зв’язку значно поглибилась і здійснюється в межах різних форм власності в усіх сферах суспільного відтворення. Реалізуються довготермінові коопераційні зв’язки між виробниками і споживачами у сфері ринкових відносин: перші розробляють план своєї майбутньої діяльності разом із постачальниками обладнання та споживачами, відбувається формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція великих промислових комплексів, інтеграція великих промислових корпорацій із торговельними компаніями. Зростає роль таких форм співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією. Вищою національною формою корпоративності на мікрорівні, а отже, У. в., є багатогалузевий концерн. Найбільші такі концерни мають у своєму складі підприємства 40-50 галузей. Найвища форма корпоративної планомірності на мікрорівні в межах світового господарства, а отже, У. в. – розвиток багатогалузевих ТНК. На макрорівні вищою формою планомірності та організації виробництва, свідомого контролю стають одержавлення економіки (продуктивних сил, фінансово-кредитної сфери, значної частини національного доходу, інтелектуальної власності та ін.), розвиток державного регулювання, програмування і прогнозування економіки. Держава свідомо встановлює і регулює глобальні макроекономічні пропорції, здійснює структурну політику тощо, завдяки чому зміцнюються взаємозв’язки між сферами і галузями народного господарства. З огляду на це на макрорівні (на регіональному рівні) в межах світового господарства діють наднаціональні органи (наприклад, у межах ЄС). Конкретними формами вияву У. в. на макрорівні в межах національного господарства є: збільшення маси засобів праці та їх ускладнення; концентрація й централізація засобів виробництва на великих підприємствах; концентрація виробництва; підвищення загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів працівників, їх організованості й свідомості; зростання розмірів і частки великих підприємств у кожній галузі, пожвавлення контрактних відносин між ними і дрібними та середніми підприємствами; організація спільних підприємств, виникнення промислово-торговельних комплексів; обмін патентами, ліцензіями, науково-технічною інформацією між великими підприємствами та ін. Формами вияву У. в. на макрорівні є: збільшення кількості галузей і зміцнення взаємозв’язків між ними; державне регулювання, програмування та прогнозування економіки; розвиток національного ринку; національне економічне планування.