Внутрішня комунікація: визначення поняття
Філософія світ людини
Людина у самотності та комунікації
Внутрішня комунікація: визначення поняття
Самотності як у зовнішній, так і внутрішній формах, протистоїть комунікація. Але якщо зовнішня самотність практично завжди долається комунікацією як такою, то внутрішня самотність може бути подолана лише внутрішньою комунікацією.
Внутрішньою комунікацією можна вважати таку комунікацію, що стосується глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Внутрішня комунікація близька до тієї реальності, яку Карл Ясперс
У результаті ми приходимо до вельми характерного для екзистенціалізму протиставлення різних типів комунікації. Наскрізним мотивом екзистенціалізму є роздуми про “справжнє” та “несправжнє” існування людини, а відтак про “справжню” та “несправжню” комунікацію. Цю особливість філософії екзистенціалізму добре окреслив О. Ф. Больнов.
Проте наскільки протиставлення “справжньої” та “несправжньої” комунікації є методологічно значущим для сучасної філософії? Чи не є воно анахронізмом? Тут треба зазначити, що спроби створити типологію комунікації є характерними і для найсучасніших концепцій комунікативної філософії. Інша справа, що в авторів цих типологій слабшає бажання виокремлювати “справжню” комунікацію. Це означає перехід від лінійно-вертикальних типологій, де вищий щабель обов’язково “знімає” нижчий, до власне комунікативних типологій комунікації. У даному випадку мова йде про пошук можливостей узгодження різних типів комунікації, про пошук можливостей їхньої взаємодії.
Така постановка проблеми вбачається більш продуктивною, адже вона знімає ієрархічну настановленість на той чи інший єдино можливий тип комунікації. Саме тому поділ на “зовнішню” та “внутрішню” комунікації видається більш коректним, ніж типова для екзистенціалізму контроверза “справжній” – “несправжній”.
Примітно, що, виходячи за межі останньої контроверзи, сучасна комунікативна філософія змогла окреслити ті “позитивні” екзистенціалії, які залишалися за межами уваги класичного екзистенціалізму. Це яскраво виявляється у творчості О. Ф. Больнова, який прагне розвинути підходи екзистенціалізму в напрямі філософії комунікації. В результаті відбувається своєрідна оптимістична переорієнтація екзистенціалізму.
Внутрішня самотність значною мірою зумовлює внутрішню комунікацію. Це очевидно, коли мова йде про комунікацію з собою як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу з власним “Я”. Але внутрішня самотність стає основою і тієї внутрішньої комунікації, яка є комунікацією з Іншим. Саме людина, що набула досвіду самозаглиблення для створення особистості, через таке самозаглиблення може дійсно відкритися світові.
Відкритися світові передусім означає відкритися собі. Та відкритість собі може сприйматися і ззовні як замкненість. Це помилка, яка властива чималій кількості людей. Проте відкритість собі дійсно стає замкненістю, якщо не розвивається у напрямі відкритості Іншому. В цьому випадку внутрішня самотність як відкритість собі стає відкритістю для себе і відкритістю у собі. Вона назавжди стає лише ембріоном відкритості.