Художні традиції рідного краю. Український рушничок
Тема уроку. Художні традиції рідного краю. Український рушничок.
Мета уроку. Сформувати уявлення про оберегову символіку, про технологію роботи над вишивкою; розвивати вміння до створення художніх образів у творчих роботах на основі традиційних народних символів, знаків декоративно-прикладного мистецтва; виховувати повагу до культурної спадщини народу.
Обладнання:
– проектор, комп’ютер (ноутбук), екран, слайд-шоу;
– художні матеріали та інструменти: олівці, фломастери;
– зошити-альбоми;
– література: Образотворче
Хід уроку
I. Організаційний момент.
Епіграф уроку:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
(А. Малишко).
II. Актуалізація опорних знань.
– Яке мистецтво називається декоративно-прикладним?
– Назвіть види мистецтва в Україні.
– Які ви
III. Повідомлення теми і мети уроку.
Оскільки ми будемо створювати ескіз орнаменту вишивки рушника, то детальніше ознайомимося з українським рушником.
IV. Пояснення нового матеріалу.
Одним із найстаріших та найрозповсюдженіших видів декоративно-прикладного мистецтва є вишивка. Археологи стверджують, що на теренах України вишивка існувала ще з часів трипільської культури. Так, у селі Мартинівці Черкаської області було знайдено скарб, що датується VI століттям нової ери – фігурки чоловіків, одягнених у сорочки з вишивкою на грудях.
Сестра Володимира Мономаха Анна створила в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.
На іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі. Збереглися вишивки також із козацьких часів.
З часом на різних українських територіях вишивки зазнали чималих змін у мотивах і барвах, однак при цьому не втратили оригінального стилю.
Найпоширенішим кольором української вишивки є червоний і чорний.
За давнім звичаєм оберегом кожної оселі є рушник. Адже всі важливі події в житті людини пов’язані з рушником – народження, заручини, весілля, спорудження нової оселі, зустрічі гостей, проводи. Не було оселі в Україні, котру б вони не прикрашали. Хоч би якою убогою не була хата, ці витвори народного мистецтва вражали багатством кольорів, вважалися обличчям оселі, її господині.
По рушниках судили про жінку та її дочок. Ці дива були найбільшим доказом жіночої майстерності. Гарний рушник висів біля порога на кілочку в кожній хаті. Ним витирали руки і посуд, накривали діжку з тістом, спечений хліб. З ним ходили доїти корову.
Із рушником, як із хлібом, вшановували народження дитини в родині, одружували дітей, зустрічали гостей, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, коханого, проводжали людину в останню дорогу. Вишиваними рушниками в хаті прикрашали ікони, портрети батька, сина, чоловіка або брата.
На образ повішу
Рушничок біленький,
Стане у кімнаті
Затишно, гарненько.
Виряджаючи чоловіків або синів у нелегкі походи проти ворогів, матері, дружини, кохані дарували їм на пам’ять вишиті рушники.
Рушники за призначенням можна поділити на побутові та обрядові. Від цього утворилися їхні назви:
– утирач (для рук і обличчя);
– стирок (для посуди, столу, лави);
– покутник (ним обвішували стіни, ікони, портрети);
– плечовий (ним пов’язували сватів);
– подарунковий (обрядовий, весільний).
(Звучить пісня Д. Павличка “Два кольори”).
Найчастіше рушник вишивають хрестиком, гладдю. Починали вишивати рушники вранці, коли сонце підходило вгору до зеніту, а не увечері. Ніколи не розпочинали вишивати зопалу. Спочатку про це роздумували, заспокоювалися, молилися. Подивіться, скільки тут вигадки, яке високе вміння відтворювати навіть думки на полотні. Кожна з майстринь знає і може сказати, чому саме той чи інший візерунок розцвів на її рушнику, можливо, є й цікава історія, пов’язана з народженням того чи іншого рушника.
ЛЕГЕНДА
Ми, українці, з гордістю носимо вишиту сорочку. Українська вишиванка є найкращим та найдорогоціннішим подарунком чи сувеніром вже протягом дуже тривалого часу. Та чи знаємо ми про історію хрестиків на цьому вишитті?
Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби – того ніхто не знав.
Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре.
Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому…
А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п’ятеро дітей. Лише наймолодша Іванка ще здорова. Пильнує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим.
Але не вберегла… Почала сохнути Іванка, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить матінку:
– Врятуй, мамо, я не хочу помирати!
І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить.
Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька.
Як і коли прийшла, Марія не чула.
– Слава Богові, – привіталася.
– Слава.
– Що, помирає остання?
– А могла б жити!
Аж кинулася Марія:
– Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!
Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:
– Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
– Присягаю… Донечкою!
– Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато розвелося. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіх, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно… Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду… Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи… Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки вздриш на очах…
Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:
– А виший іще терен… А калину…
Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу.
З тим вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар.
Одного разу вся у сльозах прибігла Іванка і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:
– Боже милий, та ж то моя надія!
… А діти мруть…
– Господи! Та ж я не переживу її смерті!
… А люди мруть… Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:
– Шийте, шийте хрести… Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся!
Люди замикалися в хаті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.
Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:
– Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, однак дітей мені ваших шкода…
На тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла.
– Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі!
Та й впала мертвою біля доньки…
З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та матері навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.
Носять оту красну одіж і понині.
(Звучить пісня А. Малишка “Рідна мати моя”),
Фізкультхвилинка.
V. Практична робота.
1. Обрати тему вишивки та традиційні символи.
2. У нижню частину аркуша вписати традиційний орнамент української вишивки.
3. Над орнаментом зобразити обрані вами символи-обереги.
Звертаючись до виставки, спрямовуємо увагу учнів на типові орнаментальні мотиви “зірочка”, “яблучко”, “млин”, “берізка”, “ламане дерево”, “ягідка”, “вазон” – так зване Дерево життя – рослинний візерунок, розташований вертикально, що символізує небесну вісь, скарбницю життя, поєднує в собі теперішнє і минуле, сталість і рухливість, це символ природи, яка безперервно відновлюється.
Раніш в роботах майстрів кожна рисочка мала своє значення. Ромб, хрестик, кружальце, складені у візерунок, – все це було прагненням людини зласкати добро, обійти лихо. Через простоту, а водночас геніальну
Систему знаків розкривається ставлення українців до таких філософських категорій, як Всесвіт, життя на землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання.
(Учитель демонструє зображення основних оберегових символів, що застосовуються у вишивці).
Робота з підручником (с. 106-108).
Робота в зошиті-альбомі.
VI. Перегляд, аналіз та оцінювання учнівських робіт. Підсумок уроку. Рефлексія.
– Що нового ви дізналися на уроці?
– Над чим примусив вас замислитися наш урок?
– Що є символом – оберегом родини?
– Які види рушників за призначенням вам відомі?
– З якими символами вишивок ви сьогодні ознайомились?
– Які кольори використовували у вишивках українські майстрині?
– Яку роль відіграють рушники в житті людини в наш час?
Разом з учнями аналізуємо всі роботи, організовуємо виставку кращих робіт, з орнаментів яких формуємо символічний рушник.
Учитель виставляє оцінки, мотивуючи кожну.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...