Аграрні кризи – економічні кризи в сільському господарстві, що проявляються у скороченні обсягів виробництва, посиленні аграрного перенаселення, зростанні нереалізованих запасів та в інших формах. А. к. тісно пов’язані з промисловими. Головною причиною А. к. є суперечність між потребами розвитку продуктивних сил у сільському господарстві та існуючими там типами і формами власності. Перша А. к. почалася 1873 і тривала до другої половини 90-х XIX ст. Охопила Росію, США, Західну Європу. Друга А. к. почалася в 1914 – 1918 і тривала до другої світової
війни. Після другої світової війни почалася третя А. к., яка охопила США, Канаду, Австралію та деякі інші країни. А. к. триваліші, ніж промислові. Це зумовлено як особливостями розвитку сільського господарства (сезонність, залежність від погодних умов тощо), так і більшою тривалістю структурних змін у цій сфері, політикою “ножиць цін”, яку провадять уряд і великі промислові компанії. Найбільше А. к. вражають дрібні фермерські господарства, зростає їх іпотечна заборгованість, кількість банкрутств тощо. А. к. вперше за останні десятиріччя охопили країни СНД та Східної Європи, але найбільше Україну, де за 1991 – 1999
виробництво продовольства скоротилося вдвічі. За обсягами виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції вона відкинута майже на 40 років назад. Головна причина А. к. в Україні – хибна аграрна політика, а похідна від неї – відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби для аграрного виробництва, внаслідок чого сільське господарство щорічно втрачало близько 10 млрд. грн. А. к. перетворилася на серйозну загальнонаціональну проблему, системну економічну кризу. Системний характер А. к. в Україні означає її зумовленість кризовою ситуацією кожного елемента економічної системи. Так, у межах продуктивних сил кризові процеси в аграрній сфері спричинені зниженням ефективності використання залучених ресурсів; нераціональною структурою землекористування (сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла в Україні 70%, а розораність сільськогосподарських угідь – майже 80%, тоді як у розвинених країнах світу не перевищує 50%, а в США – всього 20%), що виснажує посівні площі, перешкоджає самовідтворенню і стабільному розвитку агробіоценозів; значним скороченням обсягів внесених у грунт органічних і мінеральних добрив; величезними площами еродованих земель (понад 30%) та їх зростанням щороку на 70- 80 тис. га (рівнозначно втраті річного бюджету) та ін. Щодо техніко – економічних відносин кризові явища в аграрній сфері зумовлені насамперед зниженням рівня концентрації сільськогосподарського виробництва (внаслідок ліквідації великих колективних господарств), значним послабленням внутрігосподарської спеціалізації та ін. У межах організаційно-економічних відносин – відсутністю ефективного менеджменту, маркетингових досліджень та ін. У межах економічної власності кризові процеси в аграрній сфері детерміновані, по-перше, недотриманням вимог закону вартості. По-друге, постійним і хибним реформуванням відносин економічної власності у напрямі майже тотальної приватизації. Такий шлях реформування не тільки не подолав відчуженості безпосередніх виробників від засобів виробництва (і насамперед від землі), а ще більше поглибив її. По-третє, недосконалістю банківської системи України, внаслідок чого пільгові кредити для розвитку сільського господарства нерідко не доходили до адресата або були надто дорогими і короткостроковими. По-четверте, значною заборгованістю держави селу, бартеризацією торгівлі, внаслідок чого посередницькі комерційні структури ще більше посилювали диспаритет цін у сільському господарстві. З погляду господарського механізму А. к. спричинена зламом державного регулювання (в т. ч. раціональних форм і методів) і домінуванням ринкових важелів самоуправління в цій сфері, тоді як у розвинених країнах світу сільське господарство значною мірою виведене за межі механізму ринкового регулювання і захищає вітчизняного товаровиробника від міжнародної конкуренції.
Loading...