Кризи економічні в Україні



Кризи економічні в Україні – розлад економічної системи країни, руйнівна форма вирішення її суперечностей. К. е. в У. почалися пізніше, ніж у більшості країн Заходу, оскільки промисловий переворот у них, у процесі якого сформувалась машинна індустрія, завершився на початку XIX ст., а в Україні основи такої індустрії сформувалися лише в 70-80-ті XIX ст. Так, якщо перша економічна криза в Англії виникла 1825, то в Україні – лише на початку 80-х XIX ст. Проте вона була неглибокою і позначилась передусім на будівництві залізничного транспорту. Загалом наприкінці

XIX – на початку XX ст. в Україні почалася індустріалізація. Раптовий спад на початку 1917 спричинило скорочення виробництва засобів виробництва, значне фізичне зношування основних фондів. У наступний період через громадянську війну, політику “воєнного комунізму” промислове виробництво значно скоротилося, спад виробництва значною мірою посилили засуха 1920 та голод 1921 (загинуло бл. 1 млн осіб). У період НЕПу виробництво значно пожвавилося, в легкій та харчовій промисловості 1925 було досягнуто довоєнного рівня, 1927 – виробництва сільськогосподарської продукції, 1926 – загального виробництва. За роки
першої п’ятирічки в Україні промисловий потенціал у 7 разів перевищував аналогічний показник 1913. Водночас за відсутності економічних криз у цей період, а також в третю п’ятирічку (1938-1941) жоден п’ятирічний план не було виконано. Найглибшою за весь період К. е. в У. була криза 90-х. На відміну від класичної кризи в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 наявна не криза надвиробництва, а криза недовиробництва, що за своїми масштабами не має аналогів у світі. Так, втрати народного господарства від кризи більш як удвічі перевищують збитки, заподіяні її економіці під час другої світової війни. Усю сукупність причин соціально-економічної кризи в Україні в 90-х доцільно поділяти на три основні групи, органічно пов’язані між собою. Перша – причини, успадковані від СРСР; друга – зумовлені діями реформаторів після проголошення незалежності України; третя – проблеми, пов’язані з необхідністю трансформації економічної системи, перехідним періодом такої трансформації. Головні причини першої групи: 1) майже повне, або тотальне одержавлення економіки, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували у руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма значною мірою також була одержавленою) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало використання такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція, і спричинило надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світовому ринку; 2) наявність глибоких диспропорцій в економіці. За деякими оцінками, виробництво засобів виробництва та озброєнь 1990 досягло 87%, а споживчої продукції – 13%, що означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва; 3) антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами, тобто панування адміністративно-командних важелів у народному господарстві й слабке використання економічних; 4) відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (відсутність дієвих стимулів до праці й панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше воно виражалося в масовому її розкраданні; 5) значна мілітаризація економіки (на військові цілі витрачається бл. 35% ВНП, або приблизно 250 млрд крб на рік). В Україні після розпаду СРСР залишилося майже 30% його ВПК, до 80% підприємств галузей машинобудування були задіяні у виробництві зброї (приблизно 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України орієнтувалося на потреби ВПК); 6) надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, внаслідок чого Україна втрачала бл. 10% національного доходу; 7) “перекачування” значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці; 8) значна монополізація економіки; 9) фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становило бл. 50%, моральне – бл. 95%. Ці причини призвели до того, що в СРСР у середині 80-х значно знизилися темпи зростання економіки, лише незначною мірою зростав життєвий рівень населення тощо (див. Перебудова). Внаслідок хибної соціально-економічної політики держави більшість цих причин К. е. в У. ще більше поглибилась і загострилась. Комплекс перелічених причин згодом доповнила низка специфічних причин, породжених діями кількох урядів, а саме: 1) розрив господарських зв’язків з країнами – колишніми республіками СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки лише 20% промислового виробництва в Україні мало завершений технологічний цикл; 2) відсутність науково обгрунтованої стратегії трансформації адміністративно-командної системи в більш розвинену і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (одночасно ставилася мета переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової і змішаної економіки); 3) злам державного управління економікою за домінування державної власності і запровадження ринкових важелів, які використовувалися в розвинених країнах світу майже століття тому. Внаслідок цього формувався не господарський механізм з оптимальним поєднанням державного регулювання і використання сучасних ринкових важелів, а симбіоз двох руйнівних для сучасного господарства засад: важелів вільної ринкової економіки і розвалу державного регулювання за абсолютного переважання державного сектора; 4) непродумане (без відповідної наукової концепції) впровадження купона. Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту, що стало однією з причин катастрофічного їх знецінення, замість того щоб захищати національний ринок, вони стали засобом його спустошення. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за т наприкінці 1993, Україна повинна була поставити товарів приблизно на 250 дол.; 5) політика шокової лібералізації цін, яка підірвала купівельну спроможність більшості населення, відкинувши його за межу бідності; 6) придушення національного виробництва, майже повна втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла 1997 90%; 7) відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, 1991 частка військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23%, а 1996 – бл. 3,4%; 8) доларизація української економіки; 9) прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар) й у привілейоване становище посередника. Такі декрети нерідко суперечили один одному, породжуючи правовий хаос у законодавстві, нестабільність і непередбачуваність; 10) відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків, внаслідок чого ті отримували стократні прибутки, наживалися на конвертації тощо й не були зацікавлені у подоланні інфляції. Можливість для такої наживи певною мірою давали також недосконалі закони. НБУ вдавався до монетаристських методів управління діяльністю комерційних банків; 11) втілення на практиці програм західних експертів (у т. ч. різних міжнародних економічних організацій). Найвиразніше це виявилось у впровадженні монетаристських методів регулювання економіки, до того ж у спрощеному вигляді, що сприяло деіндустріалізації економіки; 12) кланово-номенклатурний характер роздержавлення і приватизації (розкрадання державної власності кланово-мафіозними угрупованнями, частиною директорського корпусу, іншими корумпованими структурами), відчуженість від цього процесу переважної більшості працівників; 13) масовий відплив капіталу за кордон (щороку – до 5 млрд дол. і загалом бл. 60 млрд дол.); 14) відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником у середині 90-х вона посідала 135-те місце у світі); 15) значне розростання управлінського здебільшого корумпованого апарату, використання ним здебільшого адміністративних важелів регулювання на макро – і мікрорівні; 16) майже повна відсутність політики структурної перебудови народного господарства, занепад галузей, що виготовляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енерговитратних галузей (зокрема, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, перетворюючи Україну на сировинний додаток; 17) стрімке і значною мірою економічно невиправдане подорожчання енергоносіїв; 18) відсутність науково обгрунтованої промислової політики, політики ціноутворення, свідченням чого є вищі за світові ціни на вугілля; 19) отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів тощо), внаслідок чого катастрофічно зріс зовнішній борг і виплата відсотків за нього, які не давали (або давали мало) можливостей вдосконалювати власну систему продуктивних сил і забезпечували роботою працівників в іноземних країнах; 20) надмірний податковий тягар. Вилучення протягом кількох років амортизаційних відрахувань до державного бюджету, що поряд з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів; 21) значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи, які з 1991 по 1999 оцінюються у 5 млрд дол.; 22) незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва; 23) продовження політики пограбування села через механізм “ножиць цін”, внаслідок чого із сільського господарства було вилучено понад 95 млрд грн. Внаслідок перелічених причин тіньова економіка досягла майже 60% сукупної народногосподарської діяльності. Третя група причин економічної кризи зумовлена трансформацією більш розвиненої суспільно-економічної формації (хоч зі значними деформаціями) у капіталізм взірця XIX ст. Основною причиною такої кризи є суперечність між суспільним характером виробництва і кланово-кримінальною формою привласнення його результатів. Хоча 2000 К. е. в У. завершилась, проте водночас триває фаза депресії у багатьох галузях економіки, а також фаза пожвавлення.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Химичні властивості глюкози.
Ви зараз читаєте: Кризи економічні в Україні