ДНІСТРЯНСЬКИЙ Станіслав Северинович
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ДНІСТРЯНСЬКИЙ Станіслав Северинович (18.11. 1870, Тернопіль – 05.05.1935, Ужгород) – видатний укр. правник, представник соціол. школи права. Протягом 1898 1918 рр. викладав у Львівському ун-ті (з 1901 р. проф.). З 1919 р. брав активну участь у створенні Укр. вільного ун-ту (УВУ), де обіймав посади декана, ректора і проректора. З 1927 р. – штатний академік АН УРСР. Дійсний член НТШ. Велику соціол. значущість має обгрунтована ним теорія соціального зв’язку. Вона полягає в тому, що соціальні зв’язки виникають із
Вважав, що умовою успішного функціонування соціальних зв’язків є наявність норм, які обумовлені внутрішніми переконаннями про взаємну залежність людей у процесі задоволення ними своїх потреб. Ці норми, формою реалізації яких є звичай, мають етичний характер. Кожен соціальний зв’язок живе своїм особливим життям, має свої особливі цілі і засоби їх досягнення.
Однак організація зв’язку не може при виборі норм поводитися самочинно. Необхідно, щоб вони не переступали межі соціальної етики, яка є етичним ідеалом “в приміненню до соціальних зв’язків”, “подає засади для їх успішного існування”. Звідси випливає, по-перше, що джерелом права є соціальні зв’язки, де воно народжується, а не закон; по-друге, норми права – це мінімум соціально-етичних норм соціального зв’язку, оскільки лише деякі соціально-етичні норми того чи іншого соціального зв’язку набувають авторитативного характеру.
Форми права залежать від форми організації соціального зв’язку. Звичаєве право – це право всіх соціальних зв’язків за винятком держави. Право держави зафіксоване в законах.
Важливими є уявлення Д. про державу й націю як форми соціального зв’язку. Елементами держави передусім є територія, а також населення і державна організація. Держава, на відміну від інших сусп. зв’язків, застосовує фіз. примус.
Вважав, що ставлення держави до інших сусп. зв’язків – і негативне, і позитивне. З одного боку, держава, хоча і зберігає контроль над нижчими соціальними групами, все ж не може нехтувати внутрішньою органічною силою сусп. зв’язків, що витворюють із себе щораз нові соціально-етичні норми, а отже, не може усунути тих правничих норм, які творяться “питомою” силою інших соціальних груп. А тому в новітній державі безліч соціальних зв’язків розпочали свою сусп. роботу, і, таким чином, крім держ., творилося сусп., тобто народне право.
З другого боку, держава погоджує суперечливі правничі норми різних груп і найважливіші з них захищає. Елементами нації як соціального зв’язку є: люди, природна територія (“на якій родяться люде”), а не істор., як у держави; народна культура. Саме культура є головною соціальною основою нації. Кожна нація має свою власну культуру, навіть якщо не має своєї держ. організації. На думку Д., евол. розвиток іде в тому напрямі, що нація, як спільнота, яка мешкає на своїй території, прагне до того, щоб власній культурі відкрити шлях до “цивілізації”, тобто щоб на своїй нац. території створити власну держ. організацію.
– Тв.: Звичаєве право та соціальні зв’язки // Часопись правнича і економічна. Львів, 1902. Т. ІУ-У; Погляд на теорії права та держави. Львів, 1925; Соціальні форми права //Записки соціально-економічного відділу ВУАН. 1927. Т. У-УІ; Ювілейний збірник на честь професора доктора Станіслава Дністрянського. Прага, 1923.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...