Еволюція капіталістичної власності (економічної) – процес кількісно-якісних та окремих сутнісних перетворень при переході від менш розвинених типів і форм капіталістичної власності до більш розвинених та їх діалектичного заперечення. На нижчій стадії розвитку капіталізму панівною формою капіталістичної власності була приватна (індивідуальна) власність. Однак дія законів технологічного, суспільного та економічного способів виробництва та закону адекватності поступово перетворювали індивідуальну власність з форми розвитку продуктивних
сил на їх гальмо, що спричинило перехід до колективного типу і форм привласнення. Першою з них стала акціонерна власність, яка на нижчому ступені вищої стадії капіталізму стала найадекватнішою формою розвитку монополій (у всіх розвинених країнах капіталу кожна монополія існує у формі акціонерної компанії). Надалі продуктивні сили переростають монополістичну власність, що зумовило виникнення якісно нової форми капіталістичного усуспільнення засобів виробництва та інших об’єктів – державної капіталістичної власності. Ця найвища форма капіталістичного усуспільнення в межах національних капіталістичних
держав значно розширила межі розвитку продуктивних 125-391 сил, тимчасово і частково розв’язала суперечності монополістичної власності. На певному етапі продуктивні сили переростають і цю форму власності, зумовлюючи виникнення й розвиток державно-монополістичної, а відтак інтегрованої капіталістичної власності – якісно нової суспільної форми їх (продуктивних сил) розвитку на інтернаціональній основі. Найбільш зрілих форм вона досягає в межах капіталістичної інтеграції країн Західної Європи. Виникнення кожного наступного типу і форми капіталістичної власності супроводжується не повним, а діалектичним запереченням попередніх. Деякі з них зрощуються, що також зумовлює виникнення нової якості у формах власності – змішаних форм. До сутнісно нових форм колективної власності належить трудова колективна власність. Тому сучасна система відносин капіталістичної власності є взаємодією насамперед названих типів і форм власності (крім них існують кооперативна, дрібнотоварна та ін.), які тільки в такій єдності можуть забезпечити розвиток продуктивних сил, тимчасово і частково розв’язати суперечності капіталістичного виробництва. Серед названих форм капіталістичної власності, крім державної, найбільшою мірою інтеграційну роль, тобто функцію поєднання різних форм власності в одну систему, виконує акціонерна власність (див. Акціонерне товариство). Е. к. в. повніше виявляється в тих змінах, які відбуваються з об’єктами і суб’єктами власності. У сучасній економіці до об’єктів власності, крім традиційних, відносять також науку та інформацію. Так, інформацію через її специфіку неможливо відокремити від найманих робітників і службовців, як і засоби виробництва. Тому навіть після роботи працівники значною мірою залишаються її носіями, знають, як використати цю інформацію в іншій компанії тощо. Це стосується й деяких елементів інтелектуальної власності, яка формується на основі науки. Тому частина висококваліфікованих науковців і спеціалістів, працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, університетах тощо, паралельно можуть займатись підприємницькою діяльністю, організовувати свою справу. Еволюція власності з боку об’єктів та суб’єктів привласнення відбувається у напрямі її соціалізації. Це означає, що визначальними з-поміж об’єктів власності стають ті, які повинні перебувати або у власності окремих трудових колективів, або у державній (демократичній за своїм змістом). Якісні зміни відбуваються у межах інших сторін власності як соціологічної категорії. Ще однією важливою ознакою сучасних відносин економічної власності у розвинених країнах є, з одного боку, певна деперсоніфікація власності великих капіталістів і перехід її до рук юридичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів), а з іншого боку, зростає персоніфікація власності через механізм придбання акцій. Поширення акціонерної власності сприяє за певних умов формуванню трудової, колективної власності, власності трудового колективу на певну частину підприємств (див. Економіка народна). Внаслідок чого власність належить колективові й не може дробитися. Це явище відображає суперечливе поєднання соціально-економічних форм капіталістичного і соціалістичного способів виробництва, капіталістичної та соціалістичної власності. Кількісно-якісні зміни в процесі Е. к. в. відбуваються і в межах державної власності.