Форма і зміст в економічному дослідженні – категорії діалектики, у взаємодії яких зміст як визначальна сторона означає сукупність частин і елементів цілісної економічної системи, зв’язків і відношень між ними (а отже, суперечностей, тенденцій розвитку тощо) – все, що міститься в системі, а форма – його внутрішню організацію, спосіб зв’язку між підсистемами та елементами підсистем (а отже, структуру змісту), спосіб його існування. Зміст і форма економічної системи є багатоаспектними категоріями. Як внутрішня організація форма
переходить у зміст, а зміст може переходити у форму. Водночас форма є складовою самого змісту, а її елементи (структура, внутрішня організація, зовнішня організація та ін.) – його (змісту) відносно самостійними компонентами, що проникають у цей зміст. Категорія “зміст” значно місткіша за категорію “сутність”, оскільки виражає не лише внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між окремими явищами, елементами економічної системи, а й самі елементи. У взаємодії змісту і форми вирішальною, більш динамічною стороною є зміст (оскільки йому властиві здебільшого тенденції до змін), а форма – менш рухома
і стійкіша, тому зміст визначає форму й у тривалому періоді породжує її, а форма при цьому активно впливає на зміст. Загалом зміст і форма перебувають між собою в постійній суперечності, яка є рушійною силою розвитку економічної системи. Джерело такої суперечності – неоднакові функції цих сторін, зокрема те, що продуктивні сили є факторами перетворення речовини природи для потреб людини у процесі праці, а відносини економічної власності – передусім відносинами між людьми з приводу привласнення результатів цієї праці у різних сферах суспільного відтворення. З огляду на свої особливості форма двояко впливає на зміст: стимулює або гальмує його розвиток. Найшвидше економічна система розвивається за не однобічної відповідності форми змістові, або, навпаки, їх взаємовідповідності. Категорії форми і змісту є водночас відносними – кожна з них може в одному співвідношенні виступати формою, а в іншому – змістом, і навпаки. Так, відносини економічної власності щодо продуктивних сил є формою, а щодо надбудовних відносин – змістом. Складний економічний зміст має на певному етапі свого розвитку не одну, а декілька якісно однотипних форм (наприклад, індивідуальну, акціонерну і державні типи власності), а одна складна, сутнісно однотипна форма – різні за якістю елементи змісту (кількох технологічних способів виробництва). Крім суспільної форми, продуктивні сили мають матеріально-речову, організаційно-економічну, товарну та економічну форми, що також або сприяють їхньому прогресу, або гальмують його. На ранніх етапах розвитку капіталізму, за відсутності або слабкого розвитку техніко-економічних і організаційно-економічних відносин економічна форма здебільшого збігалася з суспільною. Економічні відносини, передусім відносини економічної власності в їх взаємодії з соціальними, політичними (владою) формують соціально-економічну форму розвитку продуктивних сил. Між змістом і формою економічної системи існують органічний зв’язок і взаємозалежність. Це означає змістовність форми та оформленість змісту, неможливість існування одного без іншого. Однак у цій взаємозалежності та співвідношенні визначальним є зміст, тобто форма виникає під впливом змісту, тому що зміст розвивається більш динамічно й активно, а отже, в ньому переважає тенденція до змін. На противагу змісту, у формі (внутрішній структурі системи) домінує тенденція до стійкості. Так, після промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. на зміну технологічному способу виробництва, що базувався на ручній праці, прийшла машинна індустрія, на підприємствах було впроваджено систему машин. Це зумовило посилення концентрації виробництва (одна з форм техніко-економічних відносин), що потребує значно більших обсягів капіталу (капіталістичної власності). За таких умов індивідуальна капіталістична власність стає гальмом розвитку продуктивних сил. Так виникла невідповідність між змістом і формою, що переросла в конфлікт, виявом якого була перша криза надвиробництва в межах капіталістичного способу виробництва 1825. Водночас вона стала одним із засобів розв’язання цього конфлікту і зумовила появу перших акціонерних компаній у промисловості, суспільною формою розвитку яких стала колективна капіталістична власність – акціонерна власність, що передбачає об’єднання капіталів окремих капіталістів. Таке об’єднання створило значно ширші можливості для розвитку продуктивних сил, зокрема для спорудження великих підприємств. Унаслідок цих процесів відбувається злам попередньої відносно стійкої структури, її підпорядкування досконалішій системі зв’язків. На практиці це означає передусім підпорядкування малих капіталістичних підприємств великим акціонерним компаніям, витіснення дрібних підприємств у сфери і галузі, в розвитку яких не зацікавлений акціонерний капітал, а також об’єднання капіталів малих і середніх підприємств в акціонерні товариства (найвиразніша форма зламу попередньої структури власності) та ін. Процес зламу індивідуальної капіталістичної власності та появи колективної (акціонерної форми) і поступовий розвиток окремих видів організаційно-економічних відносин (менеджменту) й техніко-економічних відносин (посилення концентрації виробництва, спеціалізації тощо) супроводжується якісними і навіть революційними змінами продуктивних сил. У процесі взаємодії економічної форми і змісту відбувається їх своєрідний взаємоперехід. Так, зростання концентрації виробництва зумовлює економію за рахунок масштабів виробництва, а отже – появу специфічної продуктивної сили. Серед елементів економічних відносин найдинамічніше розвивається техніко-економічна (речова) форма. Найбільша пасивність відносин економічної власності значною мірою спричинена зацікавленістю в цьому самих капіталістів, їх окремих груп.
Loading...