ГРАМАТИЧНІ ЗНАЧЕННЯ СПОЛУЧНИКІВ – СПОЛУЧНИК
СПОЛУЧНИК
3. ГРАМАТИЧНІ ЗНАЧЕННЯ СПОЛУЧНИКІВ
Статус морфеми сполучники мають тому, що, на відміну від слова, яке становить єдність лексичного і граматичного значень, вони є виразниками лише граматичного значення. їм не властиве лексичне значення, що вказує на співвіднесеність зі світом предметів. Як і релятивні морфеми в структурі морфологічного слова, сполучники передають семантику відношень. Щоправда, ці відношення встановлюються між одиницями синтаксичного рівня мови – простими реченнями з формально-граматичного, семантико
Оскільки речення є багатомірною одиницею й становить єдність формально-граматичної, семантико – синтаксичної та власне – семантичної структури, то саме в цих ярусах виявляються функції сполучників: у формально-граматичній структурі сполучники виражають синтаксичні зв’язки між простими реченнями; у семантико – синтаксичній – семантико – синтаксичні відношення між простими реченнями в межах складного; у власне-семантичній – опосередковано виражають власне – семантичні відношення між елементарними реченнями
Синтаксичні зв’язки сполучники виражають не самостійно, а в поєднанні з простими реченнями або їх конденсатами, функціонують саме як аналітичні синтаксичні морфеми.
Сполучники не можуть займати самостійно позицію члена речення у структурі складного речення.
Сполучники виражають два типи синтаксичних зв’язків – сурядний і підрядний, залежно від чого поділяються на сурядні та підрядні. Сурядним зв’язком поєднуються однорідні, граматично рівноправні, незалежні одне від одного прості речення у складносурядне речення або їх конденсати, згорнені репрезентанти цих простих речень. У семантико – синтаксичному ярусі сурядні сполучники виражають різні типи семантико – синтаксичних відношень між простими реченнями, зокрема двобічні зіставні, протиставні та розділові семантико – синтаксичні відношення. Виразником зіставних семантико – синтаксичних відношень є сполучник а, протиставних – сполучники а, але, та (у значенні а, але), зате, проте, однак, розділових – сполучники або, чи, або… або, чи… чи, то… то, не то… не то, чи то… чи то. Напр.: “Вже останні світла погасли на селі, вже перші півні почали співати, а ми сиділи поруч себе та дивилися на чорне небо, що грозило бурею” (Б. Лепкий); “Голі дерева в саду не шуміли, а сурмили в осінні свої сурми” (Гр. Тютюнник) ; “Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася влізти з ліжка” (С. Васильченко); “Тихо. І земля, і вода, і повітря – все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими звуками” (М. Коцюбинський); “…У кожного з нас є дома або дружина, або діти, або мати, або наречена. Вони дивляться на нас звідти, з-за Пруту” (О. Гончар); “Вони то ніжно дзюрчали, то в буйному захваті тьохкали, клацали кастаньєтами, перестрибували на сопілку…” (В. Винниченко).
Темпоральні і причиново-наслідкові двобічні семантико – синтаксичні відношення, що встановлюються між простими реченнями складносурядного речення, на відміну від інших сурядних сполучників, створюються не самим сполучником і, а семантикою сурядних частин, оскільки він стосується лише формально-граматичної семантики й не відображає відношень позамовної дійсності, напр.: “А над берегом моря походжає старий Половець, дивиться в бінокль на море, виглядає вітру чи хвилі, шука на воді буйки над сітками, і йому згадується син Андрій” (Ю. Яновський); “Вискочить сонце на мить на блакитну полянку, щоб осушитись, …і знову лізуть на нього важкі, розтріпані хмари” (М. Коцюбинський); “Вітер з гулом роздмухує полум’я, і воно бурхає жаркими повісмами з дверей порожніх лунких пакгаузів” (О. Гончар).
Підрядний зв’язок у складнопідрядному реченні вказує на залежність підрядної частини від головної. Відповідно підрядні сполучники ставлять підрядну частину в залежну прислівникову або іменникову позицію щодо головної частини. Вони вказують також на однобічні семантико – синтаксичні відношення між підрядною і головною частинами, акцентуючи при цьому семантико – синтаксичну функцію підрядної частини. Саме акцентована, комунікативно виділена семантико – синтаксична функція одного з простих речень (підрядної частини) визначає тип семантико – синтаксичного відношення між підрядною і головною частинами. Підрядні сполучники виражають такі однобічні семантико – синтаксичні відношення: причинові, наслідкові, часові, умовні, цільові, порівняльні, пояснювальні і об’єктні. Виразниками причинових семантико – синтаксичних відношень між підрядною і головною частинами є причинові сполучники бо, тому що, оскільки, через те що, завдяки тому що, у зв’язку з тим ш, о: “У плеяді сліпучих вокальних зірок, якими здавна пишається Україна, Марії Іванівні Литвиненко-Вольгемут належить особливо почесне місце, бо була не тільки від бога й землі талановитою співачкою, а й патріоткою, для якої рідні слово, пісня, культура… стали сенсом її життя і буття на оперному кону” (з газ.); “Краса природи здається нам старшою, оскільки сама природа старша за техносферу і більше освоєна естетично” (журн.); “Завдяки тому, що око має властивість затримувати в собі певну долю секунди все те, що воно бачить, ми мали безпереміжний рух” (Ю. Яновський); “Для того, щоб екологічні питання вирішувалися вчасно і ефективно з участю широких кіл спеціалістів, необхідна гласність у справах стану оточення, …а не заколисуючі слова” (журн.).
Наслідкові семантико – синтаксичні відношення передає сполучник так що: “Досить холодно, так що ми топимо уже грубки” (Леся Українка).
На часові семантико – синтаксичні відношення між підрядною і головною частинами вказують часові сполучники коли, як, поки, доки, відколи, відтоді як, з того часу як, до того як, перед тим як, перш ніж, поки не, після того як: “Дзвенять німою тугою ліси, Коли їх ніч тремтлива обнімає І від очей у ревності ховає Принади їх первісної краси” (В. Симоненко); “І тоді лиш з’явилося горе В небагату і щиру сім’ю, Як полізли люди у нори, І до того ж – кожен в свою” (В. Симоненко); “Поки мова не здобуде місця в вищій школі, поки вона не служить органом викладання в університетських та інших учбових закладах, поки вона не стала знаряддям наукової праці у викладанні і літературі, доти суспільство, народність, що розмовляє цією мовою, почуватиме себе на становищі “нижчої”, культурно-неповноцінної нації” (М. Грушевський); “І вже перед тим, як на сході затремтіло бузкове родиво дня, біля річки, за густими просинюватими лозами, тихо озвалися баси, спочатку самі, потім непомітно, як два ручаї у виярку, злилися з несміливими, тремтячими підголосками і вже в парі пішли на левади, у вулички змореного зорею села…” (Гр. Тютюнник); “Відколи сонце пригріло, відколи повіяло весною, Оксана день у день тут, серед цих сипучих пісків” (О. Гончар).
Умовні семантико – синтаксичні відношення між підрядною і головною частинами виражають умовні сполучники якщо, якби, коли б, раз: “Якщо я забуду твої заповіти, Туманом чужої омани повитий, Якщо обрубаю я спогадів віти, Якщо розучуся в майбутнє зоріти,- Карай мене, мати, Карай!” (М. Нагнибіда); “Загинув би напевно люд нещасний, Якби погасла та маленька іскра Любові братньої, що поміж людьми У деяких серцях горіла тихо” (Леся Українка); “…нема тобі назад вороття, раз уже перейшла ту кладку і заборонені води, що відділили тебе від попереднього життя…” (О. Гончар).
На вираженні цільових семантико – синтаксичних відношень між підрядною і головною частинами спеціалізуються умовні сполучники щоб. аби: “І маті жодної не можна повернути, Щоб заново, по-іншому прожить” (В, Симоненко); “Аби у молоді не підупав інтерес до пісні, аби вона завжди жила і процвітала серед нас та виховала ще не одне покоління, потрібна її послідовна систематична пропаганда” (журн.).
На допустові семантико – синтаксичні відношення між відрядною і головною частинами вказують допустові сполучники хоч (хоча), дарма що, незважаючи на те що: “Хоч у писемних джерелах запорізькі козаки вперше згадуються наприкінці XV століття, саме ж виникнення козацтва пов’язане з періодом більш раннім” (журн.); “Безугавно молотила ворожа артилерія і по містечку Перекоп, дарма що від нього зосталась уже тільки величезна купа руїн…” (О. Гончар); “…вона, незважаючи на обмежену в той час кількість кваліфікованих працівників з мовознавчих дисциплін у республіці, на серйозні помилки, допущені в роботі окремими науковцями, на застосування щодо неї адміністративно-волюнтаристських, далеких від лінгвістичної науки методів керівництва, особливо в 30-х рр., все ж відіграла позитивну роль у розвитку української мови, уніфікації її єдиних літературних норм, формуванні її структурно-функціональних етилів…” (М. Жовтобрюх).
Виразниками порівняльних семантико – синтаксичних відношень між підрядною і головною частинами є порівняльні сполучники як, мов, мовби, немов, немовби, наче, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито: “Лягла на всьому вечірня втома. Палає місто, мов дивний храм” (В. Симоненко); “І кожна озивалась по-своєму – Ця плакала, а та сміялась дзвінко, Ця щебетала, як мала дитина, А та, мов соловейко, заливалась Мелодією провесни й кохання; Ця, начебто вдова, тихцем тужила За тим, що повернути неможливо, А та вбивала в душу харалужний, Сяйливий голос, ніби вістря дике… Ця, колисанку згадуючи давню, Світилась, наче всипана сльозами” (Д. Павличко); “Зимовий вечір… Розсипав зорі, Неначе іскри, Пустив хмарки, Мов кільця диму” (В. Симоненко).
Пояснювальні семантико – синтаксичні відношення між підрядною та головною частинами передає пояснювальний сполучник тобто: “Чернишеві на час артпідготовки випало бути старшим, тобто командувати з’єднаним вогнем усіх трьох мінрот” (О. Гончар).
Об’єктні відношення встановлюються між підрядною частиною, яка виступає в позиції придієслівного залежного другорядного члена і розкриває зміст дієслова – присудка головної частини. Тому сполучник що є асемантичним і вказує тільки на залежність підрядної частини з об’єктною функцією від дієслівного присудка головно! частини. Об’єктні відношення більш сем антизова ні, ніж інші типи семантико-синтаксичних відношень: “Деякі вчені твердять, що існують позаземні цивілізації, а занесення життя на планету Земля було їхньою цілеспрямованою акцією. Та це гіпотеза” (журн.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...