Методи управління народним господарством – система форм і заходів впливу на діяльність підприємств (об’єднань) усіх форм власності, на інтереси окремої людини, трудових колективів, соціальних верств і прошарків у всіх секторах економіки. Основними М. у. н. г. є адміністративні та економічні. Адміністративні М. у. н. г. означають вплив вищестоящих органів на підприємства та їх інтереси за допомогою правових законів. Економічні М. у. н. г. означають створення умов, які спонукають діяльність підприємств і організацій на виконання поставлених
вищестоящими органами цілей, завдань з урахуванням потреб та інтересів більшості працівників і трудових колективів. Адміністративні та економічні М. у. н. г. слід органічно поєднувати, віддаючи перевагу останнім. Адміністративні методи посилюються лише в період війн, економічних криз. Основними формами системи економічних М. у. н. г. є : 1) проведення реформ в оподаткуванні підприємств різних форм власності або раціональна податкова політика; 2) державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, або науково-технічна політика; 3) активна амортизаційна політика; 4) кредитно-грошова політика;
5) структурна або промислова політика. За допомогою важелів податкової політики (зміни рівнів ставок оподаткування, надання податкових пільг і скидок тощо) держава намагається активно впливати на стан економічної кон’юнктури, на інвестиційну політику підприємств, рівень доходів основних класів, верств, прошарків і окремих людей. Податкова політика у розвинутих країнах Заходу проводиться в інтересах переважної більшості людей, оскільки акумульовані за допомогою податків кошти скеровуються державою на розвиток освіти, охорони здоров’я, поліпшення навколишнього середовища тощо. Науково-технічна політика здійснюється шляхом фінансування державою науково-дослідних робіт (перш за все фундаментальних наукових досліджень), будівництва науково-дослідних центрів та лабораторій, підготовки наукових кадрів, надання компаніям та фірмам патентів і ліцензій, отриманих у державних наукових установах і закладах тощо. Основними елементами такої політики є визначення та встановлення пріоритетів науково-технічного розвитку, прогнозування, організаційне та ресурсне забезпечення ключових напрямків науково-технічного прогресу, формування інноваційного клімату та інфраструктури, забезпечення досліджень і розробок (включаючи національні служби науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво), вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка і перепідготовка кадрів вищої кваліфікації Амортизаційна політика – законодавче впровадження нових строків амортизаційного списання машин і обладнання, надання податкових пільг за виконання і прискорену реалізацію цих постанов. Кредитно-грошова політика – регулювання банківського процента, пряме регулювання банківських резервів, операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо. Структурна політика здійснюється державою шляхом організації стратегічного науково-технічного прогнозу та програмування, розробки та втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку найбільш перспективних наукомістких галузей народного господарства, розробки середньострокових заходів модернізації старих галузей промисловості (вугільної, чорної металургії тощо), активного впливу на розвиток відсталих регіонів.
Loading...