МІД Джордж Герберт
Соціологія короткий енциклопедичний словник
МІД Джордж Герберт (1863 – 1931) – амер. філософ, соціальний психолог, проф. Чикагського ун-ту, основоположник символ, інтеракціонізму (соціального біхевіоризму). Мало публікувався за життя. Як соціолог став відомим після посмертних видань курсів його лекцій, записаних і відредагованих студентами і колегами. Найбільш повний виклад концепції інтеракціонізму М. міститься в праці “Розум, Я і суспільство з точки зору соціального біхевіоризму” (1934).
М. не вважав себе соціологом, оскільки
У процесі соціальної взаємодії людина оволодіває не лише системою символів, а й приймає на себе ролі інших (role-taking). Це притаманне усім етапам соціалізації особистості, починаючи з дитинства і аж до рівня ідентифікації себе з певними узаг. об’єктами, явищами і процесами (“узаг. інших”), котрі набувають для особи нормативного значення (“суспільство”, “держава”, “моральність”, “Бог” і т. ін.). Символи допомагають людині приймати на себе і розуміти ролі інших, усвідомлювати й уявляти ефекти впливу символ, комунікації на всіх учасників соціальної взаємодії. Саме таким чином, на думку М., відбувається взаємозв’язок індивідуального та заг., особистісного та соціального.
Багатство особистого світу людини відтворює зміст і різноманітність її зв’язків з іншими, а сам індивід завдяки цьому є активним суб’єктом цілого і рушійним джерелом та елементом механізму розвитку суспільства.
В структурі особистості М. виділяє два основних елементи (чи підсистеми) – “Ме” (мені) та “І” (“Я”). “Ме” (мені) – це сукупність установок інших, коли особа керується заг. соціальними нормами, навичками, засобами як член суспільства. “І” (“Я”) – головний агент особистісного розвитку – характеризує автономність індивіда, його реакції-відповіді на установки інших. Тобто “Ме” є відтворенням сусп., спільнотного, а “І” – уособлені форми спонтанної поведінки індивіда і його специфічне реагування на зовнішні стимули та акції.
Концепція М. усувала одномірне розуміння і особи, і суспільства, позаяк учений розглядав їх як продукти обопільного взаємовпливу, котрі не можуть існувати як автономні утворення. На відміну від дюркгеймівської абсолютизації примусовості “соціальних фактів” щодо поведінки індивідів М. створює більш гнучку модель механізмів діяльності особи, котрі формуються як “узаг. інші” під впливом соціального середовища (формування спільних понять, передбачення наслідків своїх дій, забезпечення взаєморозуміння та співпраці), що не виключає, а, навпаки, передбачає індивідуально своєрідні оцінки, реакції та форми поведінки особи. Індивід інтеріоризує соціально-культурні норми та цінності, осмислює їх, модифікує чи трансформує в процесі дії та взаємодії згідно з власними оцінками та інтерпретаціями різноманітних ситуацій. Людський розум послуговується символами для позначення об’єктів, визначає стосовно них варіанти можливих дій, вибираючи з них найбільш доцільні (правильні). Це становить фундамент людського порозуміння. Численні кількісно й різноманітні за формами моделі поведінки й діяльності створюють багатство видів і типів соціальної взаємодії та обумовлюють багатство соціального та індивідуального світів людини (символів, відносин, колективної та індивідуальної свідомості тощо).
Ідеї М. істотно вплинули на розвиток соціальної психології, на вивчення процесів та проблем соціальної взаємодії, соціалізації, соціального контролю та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...