Напрями урядового регулювання економіки: коригування розподілу ресурсів, перерозподіл доходів і багатства, захист конкуренції, контроль над рівнем безробіття та інфляції
УРОК 56
Напрями урядового регулювання економіки: коригування розподілу ресурсів, перерозподіл доходів і багатства, захист конкуренції, контроль над рівнем безробіття та інфляції
Мета уроку: засвоїти необхідність і сутність державного регулювання економіки, головні його принципи та елементи; з’ясувати головні функції держави в ринковій економіці; розкрити напрями діяльності уряду країни з регулювання економіки; розвивати економічне мислення; виховувати самостійність.
Основні поняття: методи і важелі державного регулювання
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Перевірка домашнього завдання
III. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
>> Гра “Ринок – це ідеальна форма організації суспільства?”
Гра проводиться з метою перевірки засвоєння учнями попереднього матеріалу. Учні класу об’єднуються у дві команди. Представники кожної команди обирають керівника, який захищатиме погляди своєї команди. Перша команда повинна знайти аргументи
IV. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
У господарській системі економічно розвиненого суспільства державне регулювання виступає як сила, спрямована на коригування та доповнення ринкового регулювання, а не на його ліквідацію або підміну.
Високорозвинена ринкова економіка – це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що разом становить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства.
Для сучасних умов характерним є переплетення ринкових методів регулювання з державними. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб’єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, характерні для окремих господарських одиниць.
У більшості індустріально розвинених країн Заходу значно посилилась економічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використовувати норми правового примусу і розпоряджатися значними економічними ресурсами.
V. Вивчення нового матеріалу
Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільного виробництва і висока концентрація останнього модифікували традиційний механізм саморегулювання економіки й різко обмежили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулювальних функцій, особливо з питань розвитку державного сектора економіки, а також ринкової кон’юнктури.
У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства. Вона перерозподіляє через бюджет половину валового національного продукту, здійснює до 20% капіталовкладень в економіку.
Тривала практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи й важелі, у результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси й небажані відхилення, які періодично переривають і деформують рух економічного циклу. Тож на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об’єктивно вимушена виконувати низку функцій, спрямованих на регулювання економіки.
До головних її функцій можна зарахувати такі:
1) забезпечення правової бази та сприятливої соціальної атмосфери для ефективного функціонування ринкової системи. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб’єктами ринку, тобто встановлює “правила гри” на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи щодо порушників;
2) розроблення політики соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку: визначає ресурси та передбачає певні заходи щодо її реалізації; прогнозує економічні, соціальні та міжнародні наслідки від її впровадження в життя. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають орієнтувальний та рекомендаційний характер;
3) захист конкуренції за допомогою модифікації ринкової системи. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику;
4) перерозподіл доходу і багатства. Необхідність у перерозподілі доходів зумовлюється природою ринку. Якщо первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов’язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності, це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства.
Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертних платежів, одержання яких не вимагає у відповідь певних товарів і послуг. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи шляхом утручання в процеси формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів). Вона може впливати на реальні доходи через регулювання цін на товари й послуги першої необхідності тощо. Необхідність у перерозподілі ресурсів зумовлюється двома аспектами. Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ. Цю проблему розв’язує уряд. Він, з одного боку, через податки скорочує доходи й попит приватного сектора економіки на ресурси, а з іншого – використовуючи податкові надходження, перерозподіляє ресурси у виробництво суспільних благ через державну закупівлю. Другий аспект випливає з необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Наприклад, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує витрати суспільства, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища. Отже, вона є заниженою і створює надмірний попит на екологічно небезпечні товари. Це, у свою чергу, спрямовує на їхнє виробництво надмірну кількість ресурсів. За цих умов держава може скоригувати розподіл ресурсів двома шляхами:
¦ застосуванням спеціального екологічного законодавства, яке забороняє або обмежує рівень забруднення довкілля і примушує підприємства здійснювати додаткові витрати, що піднімає ціну до оптимального рівня;
¦ уведенням спеціальних податків для підприємств, які забруднюють довкілля, з метою відшкодування втрат суспільства, пов’язаних із цим забрудненням;
5) стабілізація економіки за допомогою державного контролю над рівнем зайнятості населення, інфляцією через коливання економічної кон’юнктури та стимулювання економічного зростання. Як уже відзначалось, ринок не завжди може самостійно протистояти економічній нестабільності, тому виникає необхідність державного виливу на економічний цикл. Стабілізаційна функція держави базується на тій обставині, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. У першому випадку держава може застосувати політику стимулювання, у іншому – стримування. Головними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кре – дитна політики, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит.
Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, що воно є зваженим, тобто враховує “розподіл праці” між державою і ринком. Тому теоретично і практично завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки та ринковим саморегулюванням. Розв’язання цієї проблеми значною мірою залежить від того, як уряд розуміє сутність державного регулювання економіки.
Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави зі створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підмінює його, а свідомо використовує його регулювальний потенціал, надає ринковим регуляторам можливість більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. У результаті це має сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів із меншими економічними і соціальними втратами.
Спираючись на ринковий механізм, держава не обмежується лише його інструментами. Разом із ними вона використовує й неринкові інструменти, які доповнюють господарський механізм, надають йому цілеспрямованого характеру. Так, державні закупівлі, податки, трансферти, грошова емісія не є інструментами ринкового механізму, але без їх використання не можуть бути розв’язані важливі питання соціально-економічного розвитку країни.
Державне регулювання економіки – це суб’єктивний фактор економіки. Його ефективність зумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулювальних функцій враховує об’єктивні економічні закони, і передусім закони ринку. У цьому розумінні ринкові закони створюють об’єктивну межу для втручання держави в економіку. Інакше кажучи, ринковий механізм – це сфера державного невтручання. Навіть більше, держава має сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди на його шляху, що можуть створювати для нього підприємницькі монополії та владні структури.
Держава може втручатись у ринковий механізм лише в одному випадку – коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, що перебуває в стані зміни економічних відносин, коли адміністративно – командні механізми вже не діють, а ринкові ще не працюють на повну силу. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку та її ринковим саморегулюванням – актуальна проблема органів державного управління.
За умов розвинутого ринку державне регулювання економіки – це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці має не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на ті умови, що забезпечують реалізацію цих законів.
Важливою передумовою, що визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулювальних діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки у світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні та політичні умови. Урахування цих умов вимагає від кожної держави творчого підходу до визначення межі й методів свого втручання в економіку.
VI. Закріплення нових знань і вмінь учнів
1). Побудова “грона”
Побудуйте “гроно” “Функції держави в ринковій економіки”.
2 ). Розв’яжіть тестові завдання.
1. Економічна функція держави, яку реалізує вимога про внесення в маркування товару штрихового коду:
А) досягнення макроекономічної стабільності;
Б) антимонопольне регулювання;
В) соціальне забезпечення;
Г) формування законних “правил гри”.
2. Найпотужніша світова економічна криза відбулась:
А) у 1929-1933 pp.;
Б) 1974-1975 pp.;
В) 1997-1998 pp.;
Г) 2008-2009 pp.
3. Якщо сучасна економіка є регульованою, то чи є необхідність використовувати ринковий механізм?
А) Ринковий механізм у регулюванні національної економіки не потрібен;
Б) ринковий механізм має використовуватись в органічному поєднанні з державними регуляторами;
В) ринковий механізм має використовуватись лише в окремих галузях народного господарства;
Г) усі відповіді неправильні.
4. Те, від чого, на думку Дж. Кейнса, залежить ефективність регулювання державою економічних процесів:
А) грошова маса;
Б) політичний устрій;
В) інвестиції та гранична схильність населення до споживання;
Г) інфляція.
5. Дерегулювання економіки – це:
А) збільшення кількості державних органів управління;
Б) ускладнення процедури реєстрації об’єктів підприємницької діяльності;
В) обмеження держрегулювання в діяльності підприємств;
Г) зменшення кількості приватних організацій.
6. Нормативно-правове регулювання в Україні стосується підприємств:
А) приватного сектора;
Б) державного сектора;
В) усіх секторів економіки;
Г) стосується лише фізичних осіб.
7. Генеральною метою державного регулювання економіки є:
А) підтримання економічної стабільності, вирівнювання економічного циклу, забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги;
Б) досягнення стабілізації грошового обігу, підтримання нормальної зайнятості, розвиток галузей високих технологій;
В) підвищення національної конкуренції, удосконалення структури народного господарства, захист і поліпшення навколишнього середовища;
Г) забезпечення економічної та соціальної стабільності, зміцнення існуючого устрою, його вдосконалення й адаптація до швидкої зміни умов.
Відповіді: 1 – г; 2 – а; 3 – б; 4 – в; 5 – в; 6 – в; 7 – г.
3). Задача
У національній економіці є можливість використовувати сім інвестиційних проектів, наведених у таблиці.
Проект | Обсяг інвестицій у проект, млн. грн. | Щорічний дохід на 1000 інвестованих гривень |
А | 4 | 450 |
В | 6 | 370 |
С | 15 | 290 |
D | 8 | 210 |
Е | 5 | 160 |
F | 12 | 110 |
G | 20 | 90 |
А) Обчисліть доцільний обсяг інвестицій за ринкової відсоткової ставки 20% на рік за умови, що інфляція відсутня.
Б) Обчисліть доцільний обсяг інвестицій за ринкової відсоткової ставки 20% на рік, рівня інфляції 5% та податку в розмірі 25% щорічного доходу.
Відповідь: а) 43 млн. грн. (4 + 6 + 15 + 8); інвестиційні проекти Е, F, G є неприбутковими, тому що витрати на капітал перевищують щорічний дохід на капітал;
Б) 10 млн. грн. (4 + 6); за цих умов прибутковими є лише проекти А і В, решта проектів неприбуткові.
VII. Підсумок уроку
VIII. Домашнє завдання
1. Опрацювати теоретичний матеріал.
2. Скласти в зошити ті порівняльну таблицю різних видів благ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...