Новий тип економічних відносин між підприємствами, галузями і територіями
Регіональна економіка
Глава Х
ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
2. Новий тип економічних відносин між підприємствами, галузями і територіями
В ході здійснення докорінної перебудови керування економікою все більшого розвитку набуває новий тип госпрозрахункових відносин – оренда трудовими колективами державних підприємств з наступною приватизацією і створення корпоративних систем. Досвід показує, що на таких підприємствах різко підвищується ефективність виробництва, зростають прибуток і продуктивність
З метою подальшого розвитку підприємства, найповнішого вияву ініціативи і зацікавленості трудових колективів у кращому використанні виробничих фондів директивними органами України рекомендовано міністерствам і відомствам здійснювати приватизацію передусім нестійко працюючих середніх і дрібних підприємств, що спеціалізуються на випуску товарів народного споживання.
Акціоноване підприємство є організацією громадян, що добровільно об’єдналися на основі членства для спільного ведення господарської та іншої діяльності на базі майна, яке належить об’єднанню на правах власності.
Власністю корпорації як акціонерного підприємства є засоби виробництва та майно. Корпораціям можуть належати будівлі, споруди, машини, обладнання, транспортні кошти, продуктивна і робоча худоба, виробнича продукція, товари, грошові кошти тощо. Майно корпорації формується за рахунок грошових і матеріальних внесків її членів, продукції, доходів, що отримуються від її реалізації, надходжень від продажу акцій, інших цінних паперів та кредитів банку. У формуванні майна корпорації можуть брати участь на договірних засадах через грошові і матеріальні внески державні, кооперативні та інші суспільні підприємства (організації), а також громадяни, які не є членами даної корпорації. Тобто мова йде про акціонерну систему відкритого типу.
Діяльність корпорації будується на основі принципу самофінансування, широкого використання товарно-грошових відносин з обліком особливостей господарського корпоративного механізму, що проявляється у плануванні, ціноутворенні, оплаті праці, взаємовідносинах з державним бюджетом, банками, в матеріально-технічному забезпеченні. Господарсько-виробничі взаємовідносини корпорації з державними та іншими підприємствами, організаціями і громадянами – споживачами її продукції (робіт, послуг), поставщиками матеріально-технічних ресурсів здійснюються тільки на договірних засадах. Договір – єдиний правовий і економічний документ, який регулює дані господарсько-виробничі взаємовідносини корпорації. Дотримання договірних зобов’язань, повне врахування інтересів споживачів є найважливішою вимогою до діяльності корпорації. При недотриманні-договірних зобов’язань корпорація у встановленому порядку несе майнову відповідальність, відшкодовує збиток, нанесений споживачеві. Державні, приватні та інші суспільні підприємства, організації, а також окремі громадяни, недотримуючись договірних зобов’язань перед корпорацією, несуть у встановленому порядку майнову відповідальність і відшкодовують нанесений їй збиток.
Висновок договорів, вибір партнерів по договорах є винятковою компетенцією корпорації і відповідних підприємств, організацій і громадян. Втручання державних органів і посадових осіб у встановлення і здійснення договірних відносин між корпорацією та іншими підприємствами, організаціями чи громадянами не допускається.
Корпорація бере участь у формуванні державного бюджету через сплату податків та інших, передбачених законодавством платежів. Оподаткування стимулює вибір ефективних напрямків діяльності, структури і технологій виробництва, способів отримання доходів, забезпечує при їх розподілі реалізацію принципу соціальної справедливості. Податками обкладаються прибуток, а також особисті доходи осіб, працюючих в ньому за трудовим договором (контрактом). З метою підвищення зацікавленості корпорації щодо розширення виробництва оподаткування її доходу (прибутки) проводиться за твердими ставками, що встановлюються не менш ніж на п’ять років.
Для забезпечення економічно доцільного співвідношення між коштами, направленими корпорацією на виробничий і соціальний розвиток, оплату праці, ставки податків на особисті доходи осіб, працюючих в ній по контракту, встановлюються за прогресивною шкалою. У тих випадках, коли корпорація реалізовує свою продукцію (роботу, послуги) за централізовано встановленими цінами (тарифами, розцінками), оподаткування має бути стимулюючим і прирівненим до обкладення бюджетних організацій щодо цієї частини продукції. З метою стимулювання виробництва потрібної населенню і народному господарству продукції (робіт, послуг) і зниження на неї цін (тарифів) місцевими органами самоврядування та іншими державними органами можуть встановлюватися пільги по оподаткуванню доходу корпорації у визначеному законодавством порядку.
Як уже відзначалось, галузевий підхід не дозволяє врахувати територіальну спільність різних підприємств і організацій, регіональні умови економічного і соціального розвитку, задачі охорони природного середовища. При переважанні територіального підходу утрудняється реалізація технічної політики, вдосконалення спеціалізації та концентрації виробництва. Тому необхідний регіональний підхід до планування і керування народним господарством, який дозволяв би здійснювати економічну зацікавленість і ресурсну залежність галузей народного господарства і промисловості від тих територіальних ланок, на яких розташовані підприємства даної галузі. Засобом такої зацікавленості може бути економічний ефект, що досягається в результаті комплексування господарської діяльності підприємств, розташованих на даній території, або ж об’єднання зусиль обласних (міських) органів управління по нарощуванню об’ємів виробництва, задоволенню потреб населення тощо. Спеціалізація і диференціація виробництва є основою для об’єднання і інтеграції окремих взаємопов’язаних виробництв у міжгалузеві і територіальні господарські комплекси. Отже, комплекс в даному випадку може бути представлений як сукупність спеціалізованих, допоміжних і обслуговуючих виробництв, що інтегрується, зосереджених на певній території. Іншим вираженням інтеграції є міжгалузева сукупність зв’язаних галузей і видів діяльності, що розглядається в рамках усього народного господарства.
Необхідний такий тип відносин, за якого економічний і особливо соціальний розвиток кожної області, буде поставлено в тісний взаємозв’язок з результатами діяльності всіх підприємств, що знаходяться в даних регіонах. Виходячи з цього, місцеві органи повинні створювати сприятливі умови для ефективної роботи трудових колективів. А територіальні плани мають набути комплексного характеру, охоплювати всі підприємства (об’єднання) і організації, розташовані на даній території. Останні зобов’язані вносити в місцевий бюджет плату за використання трудових і природних ресурсів, а також певну частину прибутку у вигляді відповідного податку. У зв’язку з цим необхідно розробити і встановити систему науково обгрунтованих фіксованих платежів в державний і місцевий бюджет і надати повну самостійність підприємствам розпоряджатися коштами, що залишилися, а територіальним органам – своїми бюджетами.
Підприємства регіону повинні брати участь в комплексному розвитку соціально-побутової і виробничої інфраструктури, у вирішенні загальногосподарських задач на договірній основі. У питаннях територіального управління основна увага має приділятись розв’язанню природоохоронних і соціальних завдань – продовольчому, житловому, задоволенню попиту населення в матеріальних і культурних потребах. Важливою умовою розвитку планомірних форм регулювання економічних відносин між галузевими і територіальними об’єктами народного господарства є розмежування централізованих і регіональних функцій управління.
Один з найважливіших напрямків перебудови системи управління полягає в децентралізації управління і такому перерозподілі функцій та повноважень, яке забезпечило б максимальну ініціативу і самостійність на місцях. При цьому повинні виключатися відомчість і забезпечуватись функції центру, без чого неможливі реалізація переваг розподілу праці, дотримання інтересів регіонів і народного господарства України загалом.
Нині основною ланкою господарського управління є підприємство.
Об’єктивна необхідність регіонізації зумовлена тим, що в рамках кожної територіальної одиниці складаються комплекси виробництв і підприємств зі своїми зв’язками, якими треба управляти в інтересах всіх господарюючих суб’єктів, забезпечуючи соціальний прогрес суспільства загалом.
3. Становлення системи регіонального управління
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...