Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Особливості структури уроку мови

Особливості структури уроку мови

3.3. Особливості структури уроку мови

Тип уроку визначає лише його головну спрямованість. Істотне значення для навчання мови має структура уроку. Під поняттям “структура уроку” розуміють, з яких елементів (етанів) він складається, в якій послідовності ці елементи розташовані і як пов’язані, між собою.

Проблема структури уроку – одна з найскладніших у сучасній дидактиці та лінгводидактиці. Спірним залишається питання: дотримуватися чітко визначеної, стандартної структури кожного типу уроку чи можна порушувати порядок розміщення

елементів (етапів) уроку. Є різні думки. Однак важливо враховувати, що структура уроку повинна визначатися конкретно, але має бути гнучкою, щоб можна було її змінювати залежно від віку дітей, змісту навчального матеріалу, цілей і завдань уроку.

Відтак, структура уроку мови – це сукупність різних варіантів взаємодії між його елементами, що виникає в процесі навчання і забезпечує його цілеспрямовану дієвість. Кожний тип уроку має свою, властиву лише йому макроструктуру. На думку М. Скаткіна, структура уроку не повинна бути одноманітною і стандартною, але й аморфності та безликості уроку необхідно уникати.

Структура

уроку мови – це чіткий план, завчасно продуманий учителем, з різними комбінаціями частин уроку та способів їх реалізації.

На думку М. Данилова, одним з найважливіших питань дидактики і методики окремих предметів є питання про те, в якій послідовності своїх складових елементів процес навчання виявиться найбільш успішним. Взаємодія етапів уроку об’єктивна. Однак навчання буде ефективним лише тоді, коли вчитель правильно продумав етапи уроку й реалізував їх. Майстерність учителя й виражається в тому, щоб знайти оптимальні варіанти взаємодії елементів уроку.

У працях з методики описана традиційна структура уроків з виділенням складових частин без відповідної аргументації. Так, урок вивчення нового матеріалу має таку структуру: 1. Перевірка вивченого. 2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок. 3. Повідомлення теми і мети уроку. 4. Вивчення нового матеріалу. 5. Закріплення набутих знань. 6. Підсумки уроку. 7. Завдання додому, підготовка до його виконання (інструктаж).

Структурні елементи уроку виділені відповідно до його етапів.

О. Біляєв ураховуючи різні умови навчання, пропонує два варіанти структури такого уроку.

1. Перевірка домашнього завдання (як засвоєний матеріал, якість виконання вправ).

2. Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу (актуалізація опорних знань).

3. Повідомлення теми і мети уроку.

4. Пояснення вчителем нового матеріалу.

5. Вправи на закріплення одержаних знань.

6. Підсумки уроку (що вивчили на уроці).

7. Перевірка домашнього завдання.

8. Повідомлення теми і мети уроку.

9. Розбір прикладів, пояснення на них мовного явища.

10. Робота учнів над висновками (або виведення правил).

11. Вправи на закріплення.

12. Завдання додому та інструктаж про виконання.

Порівняння варіантів структури одного типу уроку, пропонованих лінгводидактами, засвідчує, що всі вони мають дидактичну основу й відповідають психологічним особливостям навчального процесу пізнання.

Структура інших типів уроків орієнтовно може бути такою (за О. Біляєвим):

Урок формування умінь і навичок:

1. Повідомлення мети майбутньої роботи, усвідомлення її учнями.

2. Відтворення теоретичних відомостей, застосування яких буде потрібним на уроці.

3. Виконання учнями вправ.

4. Перевірка якості самостійної роботи учнів.

5. Завдання додому (для роботи над подальшим закріпленням знань, формуванням умінь і навичок).

6. Підведення підсумків уроку. Урок повторення:

1. Ознайомлення учнів із завданням уроку.

2. Повторення вузлових питань розділу (зв’язні відповіді учнів).

3. Усні й письмові вправи на матеріалі повторення.

4. Підсумки проведеної роботи.

5. Виставлення оцінок.

6. Завдання додому.

Урок узагальнення і систематизації вивченого:

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Повідомлення мети уроку.

3. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого.

4. Робота над висновком.

5. Вправи на застосування узагальнюючих визначень і правил.

6. Оголошення вчителем оцінок.

7. Завдання додому (з інструктажем).

8. Підсумки уроку.

Урок контрольної роботи:

1. Повідомлення перевірки та способів її проведення.

2. Усна перевірка знань учнів (фронтально).

3. Самостійне виконання учнями контрольної роботи.

4. Відповіді вчителя на запитання учнів.

5. Підведення підсумків уроку.

6. Завдання додому.

Урок аналізу контрольної роботи:

1. Вступне слово вчителя.

2. Бесіда про характер недоліків і помилок та робота над ними.

3. Підведення підсумків роботи.

4. Завдання додому.

Наведені варіанти не охоплюють побудови всіх аспектних уроків. У практиці навчання мови доводиться мати справу з найрізноманітнішими комбінаціями уроку, зумовленими тими інноваційними процесами, що охопили сучасну школу, і тими змінами, що відбуваються в змісті і структурі шкільних програм з української мови.

Це стосується й уроків розвитку зв’язного мовлення. Як особлива категорія уроків, вони мають свою типологію і структуру. Будова уроків зв’язного мовлення відзначається особливою різноманітністю і варіантністю. Це пояснюється змістом і функційним призначенням цих уроків. На них здійснюється формування комунікативної компетенції, що включає всі види мовленнєвої діяльності, усну і писемну, діалогічну й монологічну форми мовлення, побудову висловлювань різних стилів, типів і жанрів.

У методичній літературі зустрічаємо спроби визначити структуру кожного типу уроку розвитку зв’язного мовлення. Найбільш досконалою, що тривалий час застосовується в практиці вчителів, є структура означених уроків, розроблена О. Біляєвим. Вона виважена, науково обгрунтована й відповідає видам і жанрам творчих робіт та меті кожного типу уроку. Розглянемо особливості побудови уроків розвитку зв’язного мовлення:

Урок навчального переказу: 1. Вступна бесіда (вид переказу, мета, завдання). 2. Читання тексту. 3. Бесіда за змістом прочитаного. 4. Складання плану. 5. Мовний аналіз тексту. 6. Повторне читання тексту. 7. Підготовка чорнового варіанта переказу. 8. Редагування роботи й переписування її начисто. 9. Перевірка й аналіз робіт. 10. Доопрацювання переказів.

Ця структура стосується уроку письмового навчального переказу. У ній не враховано специфіки усних навчальних переказів, передбачених шкільною програмою. На такому уроці окремі елементи відсутні (редагування роботи, переписування, перевірка й аналіз, доопрацювання переказів). Зате актуалізуються такі елементи структури, як бесіда за прочитаним, мовний аналіз тексту, де особлива увага звертається на стиль, жанр тексту, визначення теми, основної думки, виділення мікротем тощо. Складання плану пов’язане з виділенням мікротем (абзаців). Чорновий варіант переказу наближається до складання тез тексту переказу. Окремим елементом цього уроку буде кількаразове переказування тексту за окремими пунктами плану і всього тексту, усне редагування переказу.

Урок контрольного переказу: 1. Вступне слово вчителя (мотивація навчальної діяльності). 2. Читання тексту. 3. Пояснення нових слів і запис їх на дошці. 4. Самостійне складання учнями плану переказу. 5. Робота з чернеткою. 6. Редагування й переписування робіт начисто. 7. Самостійна перевірка написаного.

Урок аналізу контрольного переказу може мати таку будову: 1. Вступне слово вчителя. 2. Загальна оцінка якості виконання переказу. 3. Розгляд окремих робіт. 4. Аналіз допущених у переказі недоліків і помилок. 5. Виконання вправ на подолання помилок. 6. Домашнє завдання.

Урок навчального твору: 1. Вступна бесіда (визначення мети уроку, ознайомлення з особливостями жанру). 2. Ознайомлення із зразком (уривок з твору письменника або кращим учнівським твором). 3. Робота над усвідомленням теми та основної думки твору. 4. Колективне складання плану письмової роботи. 5. Складання усного твору. 6. Написання твору на чернетці. 7. Удосконалення написаного (саморедагування твору). 8. Перевірка й аналіз творів. 9. Доопрацювання робіт і переписування їх начисто.

Кінцевим результатом цього уроку, як бачимо, є письмовий твір. Але шкільною програмою передбачено й усні твори (як і перекази). Структуру такого уроку можна цілком використати й для уроків усних творів, опустивши останні його етапи або перенісши їх на домашнє завдання, що, до речі, вчителі часто практикують.

О. Біляєв пропонує виділяти урок підготовки до контрольного твору. Цей урок може мати таку структуру: 1. Вступна бесіда (мотивація мети і завдань). 2. Повторення стильових і жанрових особливостей твору. 3. Читання й аналіз зразка. 4. Лексико-стилістична робота. 5. Визначення домашнього завдання.

Через обмаль часу вчителі рідко користуються цим типом уроку. Однак в умовах стандартизації мовної освіти в 12-річній школі його можна використати для повного аналізу тексту, навички якого необхідно формувати в учнів починаючи з 5 класу. А підготовку до твору можна розосередити на кількох аспектних уроках, що передують творчій роботі, використавши матеріали підручника. Саме таку форму роботи учителі найчастіше практикують.

Урок контрольного твору має таку будову: 1. Вступне слово вчителя (мотивація мети і завдань уроку). 2. Самостійне складання плану твору. 3. Написання роботи в чорновому варіанті. 4. Редагування й переписування його начисто. 5. Самостійна перевірка написаного. Зрідка вчителі проводять аналіз контрольного переказу або твору. З цією метою О. Біляєв пропонує урок аналізу контрольного твору. Він може мати таку структуру: 1. Вступне слово учителя. 2. Загальна характеристика виконання твору. 3. Аналіз кращих робіт або їх фрагменті в. 4. Колективний аналіз допущених недоліків і помилок. 5. Виконання вправ на подолання помилок. 6. Індивідуальна робота учнів над виправленням недоліків у творі. 7. Домашнє завдання.

Часто вчителі для аналізу контрольних робіт відводять частину уроку, обмежуючись загальною характеристикою виконаних завдань, відтак їх аналіз учні проводять самостійно в окремих зошитах, які потім перевіряються вчителем. Однак роботу над помилками, особливо змістовими, лексичними, стилістичними, допущеними у творчих роботах, слід проводити в класі хоча б один-два рази на рік з метою вироблення в учнів комунікативних умінь і навичок, що передбачено шкільними програмами.

Услід за автором (О. Біляєвим) цієї структури уроків зв’язного мовлення вважаємо, що вона має бути гнучкою і варіантною. Будова уроків аудіювання, читання, складання діалогів, ділових паперів тощо потребує вивчення досвіду кращих учителів і наукового осмислення. На основі спостережень і аналізу таких уроків формується їх орієнтовна структура. На нашу думку, вона може бути різною відповідно до виду мовленнєвої діяльності.

Уроки аудіювання і читання можуть мати таку структуру: І. Вступне слово учителя (мотивація навчальної діяльності учнів). 2. Актуалізація опорних знань учнів (відомостей про мовленнєву діяльність і аудіювання (читання) як один з її видів). 3. Ознайомлення учнів з технологією аудіювання (читання). 4. Аудіювання (читання) тексту. 5. Робота з тестами. 6. Підсумки уроку. 7. Домашнє завдання.

Структура інших уроків може бути схожою на уроки усних або письмових творчих робіт.