ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ – течія в соціол. теоретизуванні, що з’явилася у 70-х рр. XX ст., пов’язана не тільки з видозмінюванням заг. структураліст, підходу до соціальної реальності, а й змінами у цій реальності. Структуралізм живився прагненнями подолати суб’єктивістське (переважно екзистенціаліст.) бачення соціального світу і зосереджувався на процесах модернізації (розвитку) суспільства, тоді як у площині пост – структураліст. підходу – водночас з розвитком спільних об’єктивістських
Головна відмітна риса цього підходу – традиційно значний інтерес до проблем мови, лінгвістики, звертання до
Фундаментальною ідеєю постструктураліст. підходу є заперечення універсалій соціальної загальності. На відміну від позитивістів, що прагнуть виявити закони, організуючу силу, яка єднає світ, теоретики цього напряму наголошують на відмінностях, котрі є підвалинами світу, на тому, що він є таким, яким він є, саме завдяки його розмаїттю. Отже, звідси й соціологи мають вивчати групи меншин, своєрідні спільноти, культурно-ціннісні орієнтації тощо. Висувається також теорет.-медотол. принцип “децентралізації предмета вивчення”, тобто відхід від фокусації уваги на конкретно діючій особі, її свідомості, суб’єктивній мотивації і в більш заг. плані – від гуманізації соціального пізнання. В центрі аналізу, за аргументами прихильників постструктуралізму, мають бути лише тексти, а головне в цих текстах – їхня внутрішня структура. Авторство текстів має другорядне значення, рівною мірою й наміри, ціннісні орієнтації творця текстової реальності, важлива – “внутрішня гра значимих складових” (Е. Гідденс). У заг. плані, якщо структураліст, аналіз спрямовується на дослідження структури суспільства, а не на соціальні ролі індивідів, конструюючих це суспільство, спостерігається еволюція переходу від традиційного структураліст, наголосу на визначальності “глибинних структур розуму” до зосередженості на заг. соцієтальних структурах, передусім структурах влади, наук, знання та їх взаємозв’язку, до певної конвергенції “діяльнісного” та “структурного” підходів (зокрема, н теорії структуралізації
Е. Гідденса, культур-антропології М. Арчер, теорії взаємодії між “габітусом” і “полем” П. Бурдьє тощо).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...